135-й ювілей альма-матері викладачі й студенти зустріли стоячи. Першими велику громаду вітають ведучі дійства, чий голос зі сцени на початках тремтить від хвилювання. Не випадково – адже промовляти доводиться до аудиторії, яка у цих стінах збирається не щодня. Ось у залі перші ректори – Степан Костишин та Микола Ткач (їм вручають квіти від усієї академії). А там на балконі – запрошені: поважні ректори вузів-партнерів, представники посольств і консульств. Вони встають, коли ведучі шанобливо називають всі їх посади й регалії – і зал вітає достойне товариство оплесками. Ближче до сцени – «свої» гості. Цих людей знають в обличчя – мер міста і губернатор, голова облради й представники освіти. Серед них – немало випускників того закладу, якому нині складають шану. От тільки мер Микола Федорук засумував, бо, як зізнався зі сцени, відчуває за собою «значний недолік»: «На жаль, я не є випускником Чернівецького університету…»

- Вітаю присутніх тут ректорів, шановних послів і консулів, викладачів і студентів! – розпочинає урочисту академію ректор Степан Мельничук. – Можна свято зустріти з величезним розмахом, а можна тепло й просто – в дружній атмосфері, в рідному колективі. Ми вибрали друге.

   Повідомляється про вітання від найвищого керівництва держави, від понад десятка зарубіжних вузів – Румунії, Молдови, Німеччини, Чехії, Польщі, Канади… Звучать побажання від ректорів Львівського та Київського національних університетів, Харківського та Хмельницького… Поміж тим у калейдоскоп відзнак і нагород в цей святковий вечір вплітаються творчі номери – пісні і танці від студентів: хору «Резонанс», танцювального колективу «Неогалактика», акапельні виступи й хореографічні постановки… Відчувається, з якою гордістю на сцену виходять шість докторів наук, які захистились в цей ювілейний рік – їх нагороджує ректор. З якою піднесеністю ведучі пофакультетно читають прізвища тих понад 80-ти викладачів, які стали кандидатами (заслужені грамоти їм вручать на Вчених радах).
  Обличчя вузу – від фізиків до ліриків – яскраве й неповторне: досвідчені сиві професори, академіки й молоді кандидати, які хвилюються й поспішають зробити крок вперед, коли називають їх прізвища… Для наймолодших таке нагородження – вперше.

   Оглядаю зал і помічаю: дехто навіть спонтанно фотографує – то тут, то там спалахують сині світлячки мобільних. А ось і колеги зі ЗМІ – два оператори професійно фіксують подію на камери, в той час як журналістки вже загубилися в гущі дійства (їм обом перед початком свята ректор таки встиг дати інтерв’ю – у фойє театру, в натовпі деканів і завкафедр, серед численних «добридень!» і "вітаємо!").

   Сьогодні це колектив, команда. З відчуттям отого «ми», що народжується при спільній праці, при єдиних завданнях і планах. Усіх – від викладачів до студентів – об’єднала висока «марка» ЧНУ: на карті області, регіону, України. Це відчуття спільне – гордість від приналежності до рідного вузу. Здається, його завважують й гості, з повагою споглядаючи події. І в цій атмосфері навіть мовний бар’єр – ніщо. Воно не покидає зал і тоді, коли, піднявшись при перших акордах «Многая літа!», усі вже не сміють сісти і виходять під осіннє буковинське небо.
   З днем народження тебе, УНІВЕРСИТЕТЕ, древній і вічно молодий! Многа літ тобі, рідна АЛЬМА-МАТІР!