От так, вже за звич ... Читати далі »

  Панки...
  Більшість громадян вважають, що панк - це молодий чоловік (або молода дівчина), які смердять, як бомжі, одягаються в лахміття, слухають дивну і незрозумілу музику, весь час намагаються якось напаскудити нашій країні за допомогою псування чужого майна. Насправді це звичайний опис "Бидло-панку", яких дуже багато. Це ті, хто не зрозумів усю суть ідеології "Панк". Зараз я дохідливо спробую пояснити.
  Ця молодіжна субкультура зародилася десь в 1970-х роках після Хіпі. Вони стали ніби протилежними хіпі. Якщо ті прагнули розрулити всю ситуацію миром і дружбою, то панки діяли агресивно. Вони заявляли, що вони покоління без майбутнього, що їх утискає і використовує держава. Нігілізм, бунти, революції - ось основа панків, ось їх повітря. Замість того, щоб діяти і протестувати, "новим панкам" було просто на все по ... Читати далі »

Танцюй в ритмі серця.
«Брудні танці»

  Танець – один з найдревніших видів мистецтва. І жахливою помилкою було б вважати його лише способом розважитись. Справжній танець потребує тяжкої праці та самовдосконалення. Але в результаті він передає ту глибину почуттів, яку не передати словами. Саме тому багато талановитих режисерів у своїх роботах звертались до нелегкого мистецтва хореографії. Там, де не впоратись словам, за справу береться танець.
   Одним з кращих в цьому жанрі є фільм «Брудні танці» з Дженіфер Грей та Патриком Суейзі. Пісня, під яку вони танцювали фінальний танець, отримала Оскар.
   А після фільму, що підкорив серця мільйонів, «Давайте потанцюємо» з Річардом Гіром і Дженніфер Лопез, інтерес до хореографії зріс настільки, що танцювальні школи були переповнен ... Читати далі »

  Як можна не вірити в себе та в те, що пишеш та говориш?
  Ви об’єктивніші? Сподіваюся…

Лягаючи спати опівночі, встаю з ліжка о 6.20, швиденько збираю сумку, закидаючи туди все, що попадає під руки. Знову не виспалася, знову запізнююсь на пару. І так кожного дня. Здається, ще вчора час ішов повільніше. Його вистачало на читальні зали бібліотек, на подруг, на те, щоб допомогти батькам і щонеділі ходити всією сім’єю до церкви. Пам'ятаю, як дідусь постійно говорив: "А от ми коли були у твоєму віці, ми були такі розумні, такі чемні, батькам помагали, старших поважали і часи були важкі, а у вас усе є і ви не цінуєте..." Це у нас період життя такий.

Ми - розбещені певною мірою. Влаштовуємо у піст дискотеки, харчуємось фаст-фудами, п’ємо каву з автоматів.

Ми - сильні. Кожен з нас може образити словом, а попросити вибачення - духу не вистачить. Будуємо неймовірні плани на майбутнє, але нічого не докладаємо до нього сьогодні.

Ми - стильні. Колись модно було виділятися: носити щось неординарне, оригінально висловлювати свої думки та ідеї, бути ... Читати далі »

Я стояла під дощем. Навколо мене було багато людей, але навіть в натовпі почувалася самотньою.
Під вагою тяжких холодних краплин жовтий кленовий лист упав мені під ноги і нагадав про початок осені. Можливо, він і не хотів упасти, щоб його затоптували, а із задоволенням залишився б на гілочці дерева. Він був самотній, як і я.
Сіре небо затягнуло хмарами. Холодний вітер плутав волосся. Я йшла по листяному килимі, все далі заглиблюючись у парк. Сумно поскрипували клени. Пожовкла трава. Все розділяло мій смуток. І тільки кольори, вражаючи своїм різноманіттям, нагадували про красу і вічність.
Недалечко розташувалось озеро. На воді гойдались сотні листочків. Було тихо, мрійливо та затишно. Спокій порушила білка. Мала бешкетниця носилася з горіхами туди-сюди.
Осінь збудила в мені дивні, бентежні почуття. В такі моменти я задумуюсь над сенсом свого буття. В такі хвилини я сумую. А панянка Осінь розставляє усе та усіх на свої місця.

   Останнім часом я почала більш заглиблено думати про сенс свого життя... І є підозра, що не скоро я цього позбудусь.
   Моє життя, як у багатьох, складається не так, як хотілося б, як планувалось... І збагнула я це, коли прийшов час зробити самостійний крок у своєму житті.

Цілковите повноліття настає у 21. Саме з цього віку в усіх цивілізованих державах світу можна вживати спиртні напої, але не у нас. Україна – не Цивілізація. Як це не сумно, але так воно є. У нас можна все – повна демократія, так би сказати, у всьому.

   Тож у свої 18 з хвостиком я заливаю щойно закип’яченою водою горня з пакетиком зеленого чаю і додаю приблизно 50 г бальзаму – виходить дуже смачно, але, мабуть, з бальзамом трішки переборщила – занадто чай уже вийшов «алкогольний». [:)]. Але це – нічого, зараз навіть навпаки – дуже приємно – таке тепле відчуття у грудях і легкий рум’янець на щоках. На 50 г покращився настрій, хоча зараз я б з задоволенням покурила на балконі. Ось тільки я не курю. Мабуть, саме завдяки цьому я витягую з сумки ручку і записник і починаю писати. Це навіть не записник – діловий щоденник. Хоча діловий – це сильно сказано, краще просто – щоденник.

   Можливо, багато-хто вважає дурістю ... Читати далі »

Це місто скалить зуби, як звірюка. Людей нема. Існують тільки маси. У нього голос – як у ультразвука, А запах – як в горілої платмаси. Воно пусте, хоч натовпи нас душать, У ньому дощ, коли безхмарне небо. І сірі люди, і замерзлі душі, Яким лиш їжі, а не сонця треба. Воно – боксер, та б”є не в бік, а в скроні. Воно – як пес, що заражає сказом. Тут швидко в”яне цвіт на підвіконні, Та довго памятають всі образи. Це місто є . На карті і на світі. В моїй уяві – як велика рана. І стало мені звичним моє «Сіті», Та рідним все ж , як не крути, не стане.