Минулого тижня відбувся день «Дня» у Чернівецькому національному університеті ім. Юрія Федьковича. І хоча «ядром» зустрічі було відкриття фотовиставки (детально про нього ми писали минулої п’ятниці), «День» представив в університеті не лише «гарячі» світлини, а й книги. Після короткої 20-хвилинної перерви після завершення презентації фоторобіт та акції «Подарунок рідній школі», на яку особливо відгукнулися у Чернівцях, у Блакитній залі університету розпочалася читацька конференція.

  Представлення книг «Бібліотеки «Дня» тепер займає значно більше часу, ніж раніше, адже вона складається вже з дванадцяти найменувань. З деякими з них — «Україна Incognita», «Дві Русі» — студенти, викладачі та гості Чернівецького національного університету знайомі. А от нове видання «Екстракт +200» чернівчани побачили вперше. Загалом це друге місто в Україні після Львова, де відбулася презентація третього і четвертого томів «Екстракту». «Якщо попередні книги у кристалах доносили до читача українське минуле, то упродовж останніх років ми зосередилися на вертикальному зрізі новітньої історії. Сьогодні світ відкритий, але у «перевиробництві» інформації теж є свої небезпеки. Тому українцям, щоб правильно орієнтуватися у складному світі, потрібно формувати в собі чіткі ціннісні орієнтири», — зазначила головний редактор «Дня» Лариса Івшина, представляючи вже шановані та нові видання.

  Чотири томи «Екстракту», які увібрали в себе найкращі публікації, що виходили на шпальтах «Дня», — це можливість для будь-кого приєднатися до газети, навіть якщо раніше він її не тримав у руках. Такою ж можливістю для студентів Чернівецького національного університету, Буковинської фінансової академії, Торговельно-економічного університету, коледжів міста стала читацька конференція «Історія. Розмова про майбутнє», яка виявилася органічним продовженням презентації видань «Бібліотеки «Дня».

«МИ ПОВИННІ ПОСИЛЮВАТИ ВЛАСНИЙ КУЛЬТУРНИЙ ПРОСТІР»

  У тому, що робить газета «День», є певний внесок нашої читацької аудиторії. Адже інтерес до своїх читачів, глибокий зв’язок із ними — один з незмінних принципів роботи «Дня». Тому кожну зустріч ми намагаємося перетворити на колективну довірливу розмову. Чи переросте спілкування у справжній діалог, залежить і від інтелектуального рівня, підготовки та зацікавленості аудиторії. З чернівчанами «День» спілкувався про те, чи осмислено українці ставляться до своєї історії, як у теперішній ситуації творити власний культурний простір і впроваджувати свою модель майбутнього.

  «Ми повинні самостійно посилювати культурний контекст у країні, не чекаючи зусиль з боку центральної влади, — вважає головний редактор «Дня» Лариса Івшина. — Яким чином? Через ідентичність і модернізацію. Треба практикувати національну ідею у щоденній роботі, розвивати своє, водночас вчитися у світу, не допускати особистої зневіри та деградації. Мій рецепт — щодня робити на один крок більше, ніж ви зробили вчора».

  Дія рецептів завжди краще простежується на конкретних прикладах. Тому пропонуємо вам найцікавіші запитання від учасників конференції та відповіді на них головного редактора «Дня» Лариси Івшиної. До речі, за незмінною традицією таких зустрічей автори найкращих запитань отримують у винагороду книги з «Бібліотеки газети «День». Хоча тригодинного спілкування не вистачило, щоб дати розгорнуту відповідь на всі запитання, заохочення до подальшого інтелектуального розвитку отримав майже кожен учасник дискусії.

Михайло ЗУШМАН, директор наукової бібліотеки Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича:

— Професор Володимир Панченко вважає університети інтелектуальними острівцями. На його думку, Лариса Івшина зуміла своїми відвідинами, презентаціями книг, фоторобіт поєднати ці острівці в архіпелаг, який називається «Україна інтелектуальна». Як виникла ідея робити такі потрібні і вкрай перспективні проекти подорожей університетами нашої країни?

Лариса ІВШИНА: — Журналіст повинен бачити реальну картину світу й уявляти, яких зусиль потребує його країна. Коли 1997 року виник «День», ми усвідомлювали необхідність існування такої газети, яка сприяла б формуванню громадянського суспільства. Адже країна потребувала «роздержавлення» на рівні людей — у нас більшість населення були державними кріпаками. Разом з тим не всюди ситуація була однакова. Потрібно було бачити реальну суспільну картину: де все ще люди вціліли, що потрібно підтримати в суспільстві. Хтось тоді вважав, що це зусилля Сізіфа. А на мою думку, вся корисна дія, помножена на зусилля інших, дає певні результати. І вони очевидні. Наші зусилля — це є шанс для когось. Багато людей можуть цим шансом скористатися. Це є альтернатива і вибір. Але коли є шанс знати, треба однозначно обирати знання. Тільки потрібно зрозуміти, які знання нам потрібні, щоб бути конкурентоспроможними у світі і водночас залишатися українцями. Тому наші проекти і подорожі — це не забаганка, фокус чи каприз, це відповідь редакції, друзів і партнерів «Дня» на сьогоднішню потребу — бути конкурентними у світі.

«НЕ МОЖЕ БУТИ НОРМАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ, ЯКЩО ЗРУЙНОВАНА ЛЮДИНА»

— Пані Ларисо, як вам вдалося настільки високо підняти рівень газети? У якому напрямку ви плануєте розвиватися надалі? І чи входить у подальшу стратегію розвитку «Дня» співпраця з університетами?

Л. І.: — Наше гасло: «українське» означає «інтелектуальне». Ми могли піти спрощеним шляхом створення «попсового» варіанту газети. Сьогодні на суспільному рівні це чудово сприймається. Але настає період, коли потрібно робити над собою зусилля. Нещодавно, напередодні зустрічі федерального канцлера Німеччини Ангели Меркель і президентів РФ Дмитра Медведєва та Франції Ніколя Саркозі, у Довілі пані Меркель підкреслила, що часи холодної війни «пішли в минуле раз і назавжди». Але на пострадянському просторі елементи холодної війни все ще присутні — вона точиться у площині цінностей. Зважаючи на те, що нам довгий час не вдавалося мати свою політичну еліту, інтелектуальна газета сьогодні просто необхідна.

— Відомий український педагог Василь Сухомлинський вважав, що українська школа повинна розвиватися на таких чотирьох титанах, як Батьківщина, мати, мова, хліб. На який титанах стоїть і розвивається газета «День»?

Л. І.: — Наших читачів ми збираємо по всій країні як дорогоцінні кристали. Тому, по-перше, я маю віддати належне стійкості і розумінню колективу «Дня», які в дуже непростий час отримували величезне навантаження — щоденна газета двома мовами, раз на тиждень англійська версія видання, бібліотека, фотовиставка. Робота над всіма цими проектами — це титанічна праця. Я як головний редактор, відчувала обов’язок здійснювати цю роботу, тому що так мене виховали та сформували родина і вчителі. Титанами, без розуміння та підтримки яких неможлива реалізація всіх проектів, є наші акціонери, партнери і зустрічна реакція української публіки. Ніщо інше так не переконує мене у потрібності того, що ми робимо, як зусилля у відповідь від наших читачів. Коли ми представляли наше перше видання «Україна Incognita» у Кіровограді ще 2002 року, голова обласної організації товариства «Просвіта» Андрій Іванко показав великий «гросбух», в який він вклеював вирізки зі статтями з «Дня», що друкувалися під рубрикою «Україна Incognita». Він робив це ще до того, як вийшла друком однойменна книга. Це означало, що ми потрапили у нішу очікувань розумного читача. І наше завдання — зміцнити цей сектор і примножити своїми зусиллями.

«МИ НЕ НАЙКРАЩІ УЧНІ В ШКОЛІ ІСТОРІЇ»

— Книга «Дві Русі» присвячена українсько-російським відносинам. Чи вдалося вам встановити об’єктивну рівновагу у подачі цих непростих відносин? Можливо, відгуки читачів чи якісь інші джерела дозволили вам проаналізувати якість та об’єктивність видання?

Л. І.: — Треба собі уявляти, за якою канвою повинна бути написана ця книга, яка не претендує на всеохопність, але дає певні уявлення, що було найбільш проблемним в історії українського й російського народів. Ми не збиралися робити цю історію конфліктною, але конфлікти в ній є. І їхню природу треба зрозуміти. Я абсолютно переконана, що якби Росія розвивалася за моделлю США, то Україна була б у повній гармонії. Моделі розвитку багато в чому визначають відносини між країнами. Разом з тим багаторічні конфлікти з Росією ми повинні розв’язувати демократичним шляхом. Чим більше Росія схилятиметься до демократичного облаштування свого життя, тим кращими будуть і наші стосунки. У передмові до книги «Дві Русі» я підняла питання, чим ми можемо допомогти Росії. Багатьом воно здалося контраверсійним. Тоді не вдалося, але якби ми допомогли собі, то цим допомогли б Росії. Тому що Україна європейська — це величезний оздоровлюючий фактор на пострадянському просторі. Рік тому ми та «Российская газета» обмінялися циклом публікацій на тему, яку Росію/Україну ми любимо. Ці болючі теми відносин обох народів потрібно піднімати на українсько-російському рівні, але до цього треба бути готовими і подолати внутрішнє нерозуміння самих себе.

— Ларисо Олексіївно, на вашу думку, чи здатні ми вчитися на власних історичних та політичних помилках? Чи шрам на тілі ніби й залишається, але на духовному рівні ми нівелюємо поняття помилок?

Л. І.: — Це запитання потребує глибокої та серйозної розмови. Ми не найкращі учні в школі історії. Скажіть, хіба є в країні загальносуспільні майданчики для відкритого діалогу, чесного й абсолютно жорсткого обговорення непростої історичної спадщини? Наше минуле має бути підняте на інший рівень осмислення. А серед наших політиків досі дуже багато неосвічених людей. В одному з томів «Екстракту» ми опублікували статтю нашої читачки з Криму Ольги Федорової, яка написала розкішний політологічний текст. У ньому вона висловила дуже важливу думку: «Коли звільнимося від чужої неволі, то треба найбільше берегтися, щоб не знищила нас своя українська темнота». Тобто головне, щоб ті неосмислені моменти, яких дуже багато в суспільстві, не виявилися домінуючими. Але, на жаль, емоції, які часто вирували на початку 1990-х, багатьом затьмарювали розум.

«СВІТОГЛЯДНА ЖУРНАЛІСТИКА ТЕЖ ПОТРЕБУЄ МУЖНОСТІ»

— Ларисо Олексіївно, як вам вдається поповнювати «Бібліотеку «Дня» такими важливими книгами тоді, коли відбуваються утиски ЗМІ з боку владних структур?

Л. І.: — Всі наші книги з’явилися невипадково. А ті теми, історії, сюжети, які піднімають видання «Бібліотеки «Дня», ми знаходимо навколо нас, у нашій історії. Сьогодні є багато нових досліджень, які потребують уваги. Наприклад, я б хотіла більше студій провести з краєзнавцями. В обох «Екстрактах» вже є рубрика «Маршрут № 1». Це схоже на те, як ти хочеш запросити близького друга кудись, знайти несподівані історії і сюжети. Так сталося з Володимиром Панченком, який, подорожуючи Україною, завдяки своїм знайомим в Харкові зустрівся з Іраїдою Кривич — дочкою Миколи Хвильового! Хтось іще в Україні знав, що вона жива? У тому, що ми не знаємо і не бачимо своєї країни, велика «заслуга» нашого телебачення. Адже сьогодні на екрані не знайдеш того, що повинно виховувати смаки, інтерес до своєї країни. Тому не все потрібне ще зроблено. Але все ж у чотирьох томах «Екстракту» представлені і Літня школа журналістики «Дня», наші акції, історії людей, у житті яких газета відіграла важливу роль. Я вам розповім один приклад, який є дуже показовим. Мене часом запитують, як я обираю матеріал для першої шпальти. Часом пошта приносить такі листи, які цілком заслуговують того, щоб бути опублікованими на першій шпальті. Таким був лист дівчинки з Кіровоградщини — Анни. В цьому листі були по-дитячому прості, проте дуже складні для відповіді запитання про життя своєї родини: «чому тато возив нас на районні, міжнародні олімпіади за власний кошт своєю машиною?» або «чому по радіо та телевізору розповідають про найвищі в Європі темпи розвитку нашої економіки, а на вулиці я бачу односельців у шитих валянках?», або «чому, хоча в нашому селі понад дві тисячі жителів та півсотні людей з вищою освітою, тато, прочитавши газету «День», не придумає, кому ще дати її почитати?». Цей лист мав величезний резонанс. Ми запропонували відповісти на ці запитання політикам. А потім, під час однієї з зустрічей в Острозькій академії, виявилося, що Анна сидить у залі. Дізнавшись зі шпальт «Дня» про Острозьку академію, вступила до університету. Ось так ми й познайомилися з нею. Згодом Анна стажувалася в Літній школі журналістики. Ця історія — це сюжет для кіно і водночас конкретне свідчення того, що все-таки є заради чого працювати.

Любов ВАСИЛИК, завідувач кафедри журналістики Чернівецького національного університету:

— Газета «День» велике значення надає висвітленню історичних проблем, але на шпальтах видання знаходиться місце й для аналітики, зокрема економічної. Чи не хотіли б ви започаткувати у газеті такий жанр, як журналістські розслідування на економічну тематику, яких бракує в сучасних ЗМІ? Водночас на шпальтах «Дня» публікувалися такі титани філософської думки, як Сергій Кримський, тому хотілося б запитати, як ви ставитеся до світоглядної журналістики?

Л. І.: — Тема інформаційних розслідувань сьогодні дуже актуальна в світі. Багато є країн, які не можуть справитися з внутрішньою корупцією. Нещодавно російська «Новая газета» виступила з ідеєю створення інформаційного Інтерполу. Я думаю, що цей проект набиратиме сил. Для України це питання теж актуальне. У нашій країні сьогодні існують мінімальні можливості для ведення чесного бізнесу. І з цим треба покінчити насамперед. Але разом з тим неможливо боротися з корупцією за відсутності правил ведення гри, яких усі дотримуються. Тому спершу потрібно перейти до правил ведення чесного бізнесу, а після цього чи паралельно займатися журналістськими розслідуваннями. Разом з тим нам бракує професійних журналістів, які знають правила, мають характер. Їх треба готувати. Водночас світоглядна журналістика теж потребує інтелектуальної мужності. Для того, щоб додумати щось до кінця, проштовхувати свіжі сильні ідеї, треба мати не меншу громадянську та інтелектуальну мужність. У світі сьогодні цінуються інтелектуальні пошуки, відбуваються змагання на фронті ідентичностей. Тому світоглядна журналістики теж дуже потрібна.

Любов Василик, будучи завідувачем кафедри журналістики, запросила Ларису Івшину провести спеціальний тренінг для студентів та створити за їхньої участі кореспондентський пункт у Чернівцях. Присутня на зустрічі студентка Олена Давидова запропонувала «Дню» разом робити в газеті студентську сторінку. «День» завжди радий зустрічній ініціативі. Те, що люди приходять на подібні відкриті дискусії з бажанням щось створювати разом, з готовими проектами, — свідчення того, що країна продовжує жити розумними ідеями. А отже, є кому — у Чернівцях чи в Острозі, які «День» нещодавно відвідав, у Львові чи Луцьку, де невдовзі теж побачать цьогорічну фотовиставку, — «робити щодня на один крок більше».

  ВРАЖЕННЯ

Михайло ЗУШМАН, директор наукової бібліотеки Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича:

— Газета «День» — явище на газетному ринку, і не тільки нашої держави. Це є свідченням того, що редакційний колектив, високопрофесійний, працює на майбутнє, для того, щоб наша інтелектуальна власність, публіцистика, досягнення і в галузі філологічної, культурологічної, політологічної думки знаходили шлях за межі нашої країни, щоби завдяки публікаціям на шпальтах цього видання про Україну знали, чули, розуміли її громадяни інших країн. Попередня зустріч, яка відбулася у цій залі, була для мене значною мірою відкриттям. Ця зустріч для мене важлива, тому що вона є можливістю для дискусії та обговорення насущних, складних, багатозначних проблем нашого сьогодення. Бібліотека газети «День» — це непересічне явище. У цьому я бачу особливий креативний підхід, до певної міри надзвичайно перспективну політику, яку веде редакція. Газета, яка виходить щодень, дозволяє реагувати на ті чи інші зміни в суспільному житті, дозволяє читачеві різної освіти знайти для себе щось корисне, ту інформацію, яку практично неможливо почерпнути з екранів телевізорів. Тому що телебачення стало не тим, чим воно мало б бути. Як цілком слушно зазначила Лариса Івшина у передмові до першого тому «Екстракту 150», газета «День» належить до типу дерев — коріння у національному ѓрунті, а верхів’я сягає вершин духу, культури. Світ агресивний у боротьбі за інформацію, за культурний вплив. Газета «День» володіє інформацією та прагне володіти свідомістю, духовністю тих людей, які люблять свою державу, намагаються знати про неї більше. Публікації газети, книги Бібліотеки «Дня» допомагають знайти відповіді на складні запитання: куди ми рухаємося, що з нами відбувається?

Віталій ШАРЛАЙ, магістрант кафедри політології та державного управління Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича:

— Книжкова конференція газети «День» привернула увагу багатьох людей, зокрема через можливість поспілкуватися з головним редактором «Дня» Ларисою Івшиною, поставити цікаві запитання, на які Лариса Олексіївна давала не менш цікаві відповіді. Приємною несподіванкою було те, що автори кращих запитань отримали інтелектуальні подарунки. Упевнений — такі зустрічі тільки збільшуватимуть читацьку аудиторію газети. Цікавою та гарно скомпонованою виявилася Фотовиставка «Дня». Усі представлені світлини тією чи іншою мірою допомагають побачити ті прості речі, які у повсякденному, заклопотаному житті залишаються малопомітними. Відповідаючи на одне із запитань, Лариса Олексіївна сказала, що метою створення такого інформаційного продукту, як «День», було формування в Україні повноцінного громадянського суспільства. Тож хочеться висловити щиру вдячність усьому колективу видання за цю важливу роботу з донесення до людей цінної інформації, яка потребує велетенських зусиль.

Любов ВАСИЛИК, завідувач кафедри журналістики Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича:

— Читацька конференція з проблем бачення нашої історії та оцінки минулого привернула увагу присутніх. На жаль, в Україні чи не кожна влада переписує історію під свої погляди, іноді досить ситуативні, а така довільна зміна історичних пріоритетів дестабілізує і без того розділене в плані історичних оцінок суспільство. Подібними речами не можна легковажити, адже їхні наслідки іноді непередбачувані. Тому дякую газеті «День», чий дискурс звучить як актуальне застереження. Окрім того, газета привертає увагу до такої фундаментальної національної цінності, як пам’ять. З огляду на те, що в українському суспільстві нині функціонують кілька різних за змістом канонів історичної пам’яті, дискурс, започаткований виданням, є спробою знайти ті точки дотику, які могли б, уникаючи перекосів з тієї чи іншої сторони, дати поштовх до вироблення спільної історичної пам’яті, без якої існування не лише українців, а й кожної нації є проблематичним. Добре, що хтось сьогодні про всі ці речі говорить.

— Уважаю, що такі зустрічі є надто корисними не лише для студентів-журналістів, але й для кожної освіченої людини, котра не є байдужою до нашого сьогоднішнього політичного, економічного, духовно-культурного життя. Саме на сторінках газети «День», одного з найпотужніших друкованих ЗМІ українського інформаційного простору, можна знайти відповіді на численні життєві запитання. Особисто для мене це була не просто зустріч, а своєрідний майстер-клас того, яким повинен бути справжній сучасний журналіст. Редактор газети Лариса Івшина на власному прикладі показала, що періодичне видання може мати успіх тоді, коли в ньому працює колектив однодумців-професіоналів, коли для кожного з них професія журналіста — це не просто спосіб заробляння грошей, а спосіб життя. Аналіз газетних публікацій доводить, що для більшості авторів журналістика переросла у своєрідне мистецтво, в якому поєднані гострий розум та відточене перо. Безперечно, що мене вразила представлена на зустрічі фотовиставка. Це справжнє мистецтво — уміти побачити через фотооб’єктив те, що ми не завжди помічаємо довкола себе. Перед окремими світлинами хотілось впасти на коліна, перед іншими плакати, а ще перед іншими — стояти і стояти, дивитися і не надивитися... І все це моя країна — Україна.

— Історія відіграє важливу роль у нашому житті. Знаючи своє минуле, ми можемо заглянути в майбутнє. Тому, коли мені запропонували піти на зустріч із головним редактором газети «День» Ларисою Івшиною, я погодився з великою радістю. Адже для мене як для майбутнього журналіста це потрібний у професійній діяльності досвід. Важливо було побачити, поговорити віч-на-віч із відомим журналістом. Поспілкувавшись із Ларисою Олексіївною, я відкрив для себе багато чого нового. «...Щоб «перемогти поразку», не провалитися в «цивілізаційний» люк, не бути «розкрученим на запчастини» — треба повернути суспільству культ Розуму. Не просто розуму, а «Розуму Духовного». Повністю згоден із думкою Лариси Івшиної та намагаюся вдосконалювати себе.

— Фотовиставка газети «День» та конференція з Ларисою Олексіївною Івшиною — надзвичайно важлива подія в моєму житті. У цей день я отримала масу задоволення, розглядаючи роботи фотовиставки. Біля фотографій я відкрила для себе новий світ. Фотографи надзвичайно красиво зобразили відносини людини з природою і життя в цілому. А конференція з Ларисою Олексіївною вразила мене не менше за фотовиставку. Я по-новому подивилася на роботу журналіста, зовсім по-іншому оцінила пресу та її діяльність в Україні. Дуже хочеться, щоб подібні заходи відбувалися частіше. Усім, хто хоче отримати заряд позитивних емоцій, раджу: відвідайте Фотовиставку «Дня» у своєму місті. А Ларисі Олексіївні велике спасибі за те, що я відкрила для себе цілий світ завдяки її роботі.

Антон ШКУРО, магістрант кафедри політології та державного управління Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича:

— Разом із газетою «День» в Чернівецькому національному університеті нам вдалося обговорити питання не дня, а цілої епохи. І це в контексті презентації книг із Бібліотеки газети, зокрема нового видання «Екстракт +200». Ідея створення збірника публікацій, що виходили у «Дні» упродовж останніх років — це чудовий шанс ознайомити цінителів історії з тим, як повинна доноситися до широкого загалу та сторона минулого, яка часто викликає гострі суспільні дискусії.

  Книга-піонер (за висловом Лариси Івшиної) «Україна Incognita» спонукає переносити деякі моменти минулого на реальні події. Усе навколо повторюється, тільки актори змінюються. Інше видання — «Дві Русі» — співставляє подачу історії двох народів і намагається створити образ конструктивної переправи. Стосовно історії та її сутності в українському суспільстві на зустрічі говорилося більш ніж достатньо, але усвідомлення цього залишається особистою справою кожного.

  «Екстракт +200», тим паче у двох томах, став для мене приємною несподіванкою. Адже ознайомитися у комплексі з новими сторінками новітньої історії українського життя буде напрочуд легше й цікавіше саме за допомогою цієї новинки. Величезне спасибі Ларисі Івшиній, усьому колективу газети «День», тим, хто залучений до таких видань. Це нам, читачам, приносить тільки задоволення й обізнаність. З нетерпінням чекаємо наступного разу в Чернівцях з новими ідеями і з новими результатами.

— Ми повинні заповнювати простір навколо значимими ідеями. Якщо те, що ти робиш, показуєш, представляєш — важливе, воно обов’язково знайде своє місце у культурному полі особистості і суспільства. Фотовиставка «Дня» заповнила власну особливу нішу у культурному житті Чернівців. Серед усіх інших вона, насамперед, вирізняється своєю різноманітністю. Завдяки тому, що це виставка робіт не одного майстра, ми можемо побачити різні погляди на одну країну. Цим фотопроект «Дня» цікавий, особливий і кожного разу інший. Для світу всі ми, населення однієї країни, могли б здатися однаковими. А представлені «Днем» роботи фотомитців, серед яких і професіонали, й аматори, але, безумовно, люди, які бачать свою країну, показують, що насправді наш народ багатогранний. Порівняти своє сприйняття рідної країни зі сприйняттям і поглядом автора — ось це важливо і цікаво. Всі представлені роботи викликають певні емоції. І це теж є те особливо цінне, що притаманне Фотовиставці «Дня».

Валерій УНГУРЯН, начальник інформаційно-аналітичного відділу Чернівецької обласної ради:

— «День» — це газета інтелектуальна, спрямована не на обслуговування певних політичних потреб, як то кажуть, «на злобу дня», а на читача, як, зрештою, і має бути в журналістиці. Тому у цього видання великі перспективи, а особливо у Чернівецькій області, яка відома своїм інтелектуальним, мистецьким, культурологічним середовищем. Для нашого регіону, де проживають представники більш, ніж 90 національностей, важливо, що «День» виходить українською, російською, англійською мовами. Під час зустрічі у Чернівцях пані Лариса Івшина сказала, що готова вислухати мої аргументи стосовно того, чому корпункт «Дня» має бути на Буковині. Це, власне кажучи, і є деякі з тез цього обгрунтування.

  Мені дуже подобається ваш слоган «Завтра буде новий «День». Він геніальний, особливо у тому, що стосується нинішньої ситуації не тільки в політиці, а й у культурній, соціальній, гуманітарній сфері. Завтра буде новий «День», він буде як на Буковині, так і в інших регіонах нашої країни і матиме свою пристойну перспективу. Тому що, на відміну від іншого київського видання, яке поставило перед собою завдання з елітної газети стати елітарною і втратило велику категорію читачів, «День» від першої до останньої сторінки є близьким, зрозумілим, актуальним. Великою мірою правильність стратегічного розвитку видання залежить від особистості керівника. Вже сама особа пані Івшиної викликає до себе інтерес. Сьогодні говорять, що інтернет нівелює перспективність друкованих видань. Це не правда. Майбутнє за щоденними друкованими виданнями, бо українці через специфіку свого менталітету довіряють саме друкованому слову.

Вікторія СКУБА, фото Юрія ГАРКАВКА, «День»