Меморандум

25 (12 листопада за старим стилем) 1905 року у Лубнах побачила світ перша газета українською мовою на Лівобережній, поневоленій Російською імперією Україні. Це було видання «Хлібороб», засноване братами Шеметами на кошти місцевої громади і без офіційного дозволу. Незважаючи на те, що «Хлібороб» був невдовзі заборонений владою і припинив своє існування на п'ятому числі у грудні того ж року, вихід часопису став переломним моментом українськомовної періодики. З появою першого українськомовного часопису закінчилася ера тотальної заборони на українську мову, запроваджена секретним циркуляром 1863 року міністра внутрішніх справ Валуєва та Емським указом імператора Олександра ІІ від 1876 року. Цими антиукраїнськими розпорядженнями категорично заборонялося українське слово в школах, у друці, в періодичній пресі, наукових працях, популярних книжках для народу, перекладах. Крім того, накладалися численні обмеження на
творчість українських письменників.

  У кінці 1904 року Комітет міністрів царського уряду розпочав розгляд питання щодо зняття обмежень з українського друкованого слова. Було ухвалено рішення запитати з цього приводу думку Петербурзької імператорської академії наук, Київського і Харківського університетів та кількох губернаторів. Створена академією наук комісія у березні 1905 року подала на розгляд Комітету міністрів доповідь-записку "Про скасування утисків малоруського друкованого слова", складену академіками Федором Коршем, Олексієм Шахматовим і Філіпом Фортунатовим. У цьому документі стверджувалося, що українська є
самостійною слов'янською мовою і рекомендувалося скасувати антиукраїнські розпорядження.

   30 жовтня (17 за старим стилем) 1905 року цар Микола ІІ видав маніфест, в якому проголошувалося розширення виборчих прав громадян і демократичні свободи -- в т.ч. друку. Ці дві події - рекомендація скасувати заборони на українську мову і зазначений маніфест - спричинилися до розвитку українського національно-визвольного руху і, зокрема, до появи українських періодичних видань. Загалом з кінця 1905 року і в 1906 році в Києві, Харкові, Одесі, Катеринославі, Лубнах та інших містах України, а також у Петербурзі і Москві, виходило 18 українських газет та журналів. Їхня кількість і наклади могли б бути більшими, але влада чинила всілякі перешкоди для того, щоб українські видання не дійшли до свого читача. Наприклад, щоденна газета «Громадське слово», заснована Євгеном Чикаленком, взагалі не побачила світ, хоча і дозвіл був оформлений, і склад співробітників затверджений: Леся Українка, Сергій Єфремов, Борис Грінченко, Володимир Винниченко та інші. Напередодні виходу газету було заборонено, а кількох майбутніх співробітників, зокрема й Єфремова, заарештовано. Але, передбачивши подібний розвиток подій, загартовані українські інтелектуали почали видавати другу газету, на яку мали «про запас» дозвіл – «Громадську думку». Це була перша щоденна українськомовна газета, що виходила з кінця грудня 1905 до її закриття у серпні 1906 року, після чого вона відродилася під назвою «Рада».

  Керовану асиміляційну політику, здійснювану Російською імперією та під гаслами боротьби з "малоросійським сепаратизмом" продовжили, ще інтенсивніше, планомірніше і системніше, ідеологи КПРС за часів СРСР під приводом боротьби з "українським буржуазним націоналізмом". При цьому комуністичний режим створював видимість підтримки української мови.

  Зі здобуттям незалежності були сподівання на покращення стану українськомовної преси. І справді, в перші роки існування Української держави спостерігався помітний поступ, але невдовзі ситуація почала погіршуватися. Негативні тенденції у сфері друкованих засобів масової інформації зберігаються. За даними «Мовного балансу України за 2008-09 рр.», підготовленого О.Медведєвим, у сукупному річному накладі всіх газет частка російськомовних становила 67% (на 3% більше, ніж у 2005 році), а українськомовних - лише 29% (на 2% менше у порівнянні з 2005 роком). Причому за 15 років частка українськомовного щорічного накладу газет скоротилася з 50% в 1995 р. до 32% в 2009 р., а російськомовного - зросла з 45% в 1995 р. до 68% в 2009 р. Що стосується ринку глянцевих видань, то річний тираж російськомовних журналів сягає 90%, і лише 10% українськомовних.

  Позиції українськомовних ЗМІ залишаються слабкими і в 2010 році. Українською мовою виходять лише дві загальнонаціональні щоденні газети: "Україна молода" та "Газета по-українськи". При цьому у великих містах сходу і півдня України часописи українською знайти практично неможливо.

  Відповідно до Концепції державної мовної політики, затвердженої Указом Президента України No. 161/2010 від 15 лютого 2010 року, забезпечення права громадян на одержання інформації українською мовою, в тому числі через друковані засоби масової інформації (пресу), належить до пріоритетів у реалізації державної мовної політики.

  Зважаючи на викладене, пропонуємо вважати 25 листопада Днем українськомовної преси.

Голова ініціативної групи, член Національної
спілки журналістів
України
Тарас Марусик

Голова Незалежної медіа-профспілки
України
Роман Скрипін

Голова Комітету захисту українських
журналістів
Микола Закалюжний

Президент Українського ПЕН-центру
Мирослав Маринович

Головний редактор газети «Наша віра»,
лауреат Національної премії України
імені Тараса Шевченка
Євген Сверстюк

Професор Національного університету
«Києво-Могилянська академія»,
Надзвичайний і Повноважний Посол України,
д. ю. н. Володимир Василенко