До Чернівців завітала відома письменниця, ведуча та юрист – Лариса Денисенко.

Аромат чорної кави  п'янив не на жарт усіх, хто прийшов на зустріч з пані Ларисою. Аристократичний інтер’єр  "Literatur Cafe" та приємна музика зробили своє – відчуваєш себе на якому супермегамодному  світському рауті, хоча, в принципі, ця подія чимось таким, проте менш пафосним, і була.

 «Хочу, щоб мені снилися сни українською»

       Власне, метою приїзду  Лариси Денисенко була презентація своїх нових книг : психологічного роману «Сарабанди банди сари» та «Корпорація ідіотів». Останній, як зізналася сама авторка, є  автобіографічним, там письменниця описує реалії життя українських держслужбовців, до яких належала і сама. Проте про літературу спочатку поговорити не вдалося.  Пані Лариса розказала про своє походження. Виявляється, її сім'я дуже багатонаціональна : «Ой, тече у мені і литовська, і польська, і мадярська, і навіть грецька кров, не можу сказати, що нема української, але її зовсім мало. Я люблю українську мову,  її зовсім не знала, проте вивчила. Хочу, щоб мені снилися сни українською»,- каже Лариса Денисенко.

«Треба відчувати свою дитину»

       Має письменниця загадкове і цікаве хобі – колекціонувати дитячі малюнки на асфальті. «Ці малюночки трішки ідіотичні та смішні. Нещодавно побачила один шедевр : намальована лисиця, ну точно вона (!), а під нею підпис : «Зайчик». Щось я зовсім нічого не зрозуміла. Питаюсь у дитини, чого ж так. Відповідь була просто приголомшливою : «Лисиця зайчика вже з'їла !» А ви думали! Або побачиш якісь круглі пики, котрі незграбно нашкрябані на асфальті і підпис : «ИЙ». Ось і думай, «шо» воно таке!».

Пані Лариса вважає, що батьки повинні відчувати свою дитину, тоді їм не потрібні ніякі книжки.

«Політики не вміють говорити діалогом!»

             Ніхто й не думав, що в той холодний і дощовий вечір у теплій, майже родинній обстановці, зайде мова про політику – доволі обридле явище, проте і воно тут постало дещо у новому ракурсі – гумористично-саркастичному, але, водночас,  і аналітичному, як не дивно. Публіка оживилась. Пані Ларисі пропонували і не раз приєднатись до команди певних політичних партій, проте у відповідь завжди чули відмову. «Політика – то гроші. А коли вони потрапляють до рук – то зовсім інше тактильне відчуття. Вони псують людину. Політика – то цвинтар. Що там робити? Або свіжу могилу копати, або старі підпорпувати!» - каже Лариса Денисенко. «В політиці будуть здорові люди, я вірю в це!» - додала вона.

 Ера телебачення

             Пані Лариса не лише першокласний письменник та юрист, а ще й неперевершена ведуча. Вела вона програму «Документ» на телеканалі 1+1, проте нещодавно цей проект згорнули. Гості цього дійства вже було очікували на сенсаційну заяву щодо закриття передачі, проте не вийшло. «1+1перейшов на розважальний формат. Просвітницького роду передачі їм стали не потрібні. Ось і все», - говорить телеведуча.

 «Мені цікаві люди, їх емоції…»

            Врешті-решт, коли все-таки зібрались на вечір-презентацію книг, зайшла мова і про літературу. «Я люблю шукати різницю та спільне всюди, між усім, що тільки може бути. Дуже важко писати про живих та реальних осіб, легше написати про Дракулу»,- каже Лариса Денисенко. Прихильникам творчості письменниці стало цікаво, чи кожна наступна її книжка є певним продовження іншої. На що пані Лариса відповіла: «Якщо є одна тема і вона пече, то автор буде на неї писати». Далі розмова потекла у русло перспектив та реалій сучасної української літератури. Не вистачає, на думку пані Денисенко, нам соціальної сатири. Як сказала вона : « Треба сміятись з усього неприємного і небезпечного. Так перестаєш його боятися». Письменниця вважає, що потрібно розвивати також жанр історичної та дитячої літератури.

           Р.S. Про «Землю», сльози, білі колготки, сподівання та кульбаби.

            Ця зустріч тривала близько двох з половиною годин, а пролетіла немов за хвилину. Нікому не набридло! (Перевірено автором на основі опитувань та внутрішнього спостереження). Пані Ларисі  вдалося подарувати всім присутнім усмішки та море позитиву. Кожна її розповідь чи відповідь на запитання супроводжувалася жартами та смішними історіями з життя. Це неабияк розряджало обстановку. Згадала вона й історію, що трапилася на одному концерті, де виступала уродженка Буковини- Софія Ротару. «Я теж брала участь у тому дійстві, була за "масовку-підспівку". В Софії Михайлівни у пісні використовували на сцені таку гарну земну кулю з голубами, десь більшу за футбольний м’яч. І я на неї поклала око.  Думала не те, щоб вкрасти, а просто … позичити! Нащо вона мені була і сама не знаю! Око то я поклала, а не знала, що взяти її хоче син Ротару! Концерт закінчився – я «Землю» в руки і давай драла, а Руслан за мною! Як ми тоді побилися! Погаратали і ту кулю, і подряпались. І, врешті-решт, викинули її. Ото така історія, що Денисенко «планету» зруйнувала!»

«Дивіться на майбутнє України лише позитивно! І вірте в людей більше, аніж в Бога, бо Бог у людях. А я вірю у кульбаби! У їх квіт! Нехай і Україна так розцвітає!»

Лариса Денисенко

Сергій ВАЛЬЧИШИН,

студент ІІ курсу спеціальності «Журналістика» ЧНУ