Вола свідомість. І сльоза – з душі.
Ячить серцями лячно мартиролог.
Ти з ними теж стояв на тій межі.
Що ж курс змінило і перебороло?
Стояв ти на межі – сто самотин.
І зримо-зримо бачив за межов’ям,
Як плакав матері чиєїсь син
З висот над Придністров’ям, Придністров’ям.
Вже їхніх зір на небі не було.
На орбітальній станції – лиш душі.
А їх у Вічність стільки намело –
Ніхто-ніхто замети ці не зрушить.
О, люди, журналісти, що від пер,
Із перлами думок щонаймудріших,
Я, певне, б зміг, і небо би підпер,
Якби не Бог там, Повелитель рішень.
&nbs
...
Читати далі