«Андрухович не читав мій роман…»

– Чому саме Кустуріца?

– У моєму житті був такий період, коли я часто переглядав фільми Еміра Кустуріци – «Чорна кицька, білий кіт», «Андеграунд», «Життя циган». Мене дуже «запер» стиль цього режисера: поєднання сумного та веселого, сатира, що межує з цинізмом. Ще подобалося те, що всі фільми, які він створює, – про циганів. Я задумався: чому б це Кустуріца не міг би приїхати до Карпат і зняти фільм про гуцулів? Тоді в мене зародилась така сюжетна лінія: Кустуріца приїжджає в Україну, щоби зняти тут фільм.

– Усі герої, які фігурують у «Карпатському звіринці … », – вигадані, чи вони насправді існують?

– Головні герої не вигадані: це відомий сербський режисер Кустуріца та житель села Драгасимова Мішко Вишньовський. Драгосимів – моє рідне село. А ось такі герої, як Людина-пес, мольфар Хрущ, – звичайно, міфічні істоти.

– Коли виникла ідея написати книжку?

– Майже 6 років тому. Раніше я писав коротенькі новели, оповідання, які потім десь губилися: по п’яні дарувалися друзям у гурт ... Читати далі

– Якби гурт «Пропала грамота» позиціонував себе як машина, то яким автом ви були б?

– Комбайном. Ті, хто бачив, як комбайн працює в полі, помітив, що ця машина іде «стіною» і в неї дуже швидко крутяться леза. Комбайн, перемолочуючи пшеницю, створює особливий настроевий звук на найнижчих басових нотах – грув.. .

– Олег Скрипка визначає вашу творчість як «карпатський ф’южн» (сплав). Ви згідні з цим?

– Так, він має рацію. Якщо підійти до цього теоретично, то у наших піснях є суміш босанови, важких рокових речей, а також фольку.

– Як би, на вашу думку, мав би реагувати сьогодні опришок Олекса Довбуш на композицію його імені?

– Тішимо себе сподіваннями, що наш гурт сподобався би Довбушеві. Адже пісня з його ім’ям – це швидкий і «скажений» гуцульський танець, зіграний нестандартно.
Коли ж брати до уваги історичні мірки, то ментальність людей ХVIII ст. дуже відрізнялась від сьогоденної. Тож важко спрогнозувати, що сподобалося б Олексі Довб ... Читати далі

Батько співачки Ані Лорак 63-річний Мирослав Куєк живе в місті Кіцмань на Буковині. 38 років працює журналістом місцевої районки. Про себе говорить: ”Борюся з місцевими бюрократами”.

— У місті його всі знають як просту людину, — розповідає кіцманчанка 30-річна Юлія. — Одягається без понтів. До Чернівців добирається, як усі, маршруткою. Улітку часто бачу його з другою дружиною. Гуляють, він тримає її за руку. Певно, дуже любить. Часто сидять у кафе, їдять морозиво.

Із Мирославом Куєком зустрічаємося в суботу в редакції газети ”Вільне життя”. Це у приміщенні райдержадміністрації. У кабінеті висить старенький плакат Ані Лорак. Мирослав Іванович вимикає робочий телефон. Мобільний кладе на стіл.

— Що у вас там у Києві? — запитує. — Янукович став президентом? Я за дочку свою радий, шо виступала за Юльку. Мені було би дуже неприємно, якби вона тягла за москалів.

Із матір’ю Кароліни, Жанною Линьковою, 62 роки, розлучився, коли доньці було 2. Дівчинку та її на два роки старшого брата Ігоря віддали до чернівецького будинку-інтернату N4. Жанна Василівна розповідала, що коли завагітніла Кароліною, не відчувала підтримки чоловіка.

— Він міг мене образити, іноді руку піднімав. Я не витримала, переїхала до батьків. Навіть у роддом не прийшов, коли Кароліночка народилася.