Батько співачки Ані Лорак 63-річний Мирослав Куєк живе в місті Кіцмань на Буковині. 38 років працює журналістом місцевої районки. Про себе говорить: ”Борюся з місцевими бюрократами”.

— У місті його всі знають як просту людину, — розповідає кіцманчанка 30-річна Юлія. — Одягається без понтів. До Чернівців добирається, як усі, маршруткою. Улітку часто бачу його з другою дружиною. Гуляють, він тримає її за руку. Певно, дуже любить. Часто сидять у кафе, їдять морозиво.

Із Мирославом Куєком зустрічаємося в суботу в редакції газети ”Вільне життя”. Це у приміщенні райдержадміністрації. У кабінеті висить старенький плакат Ані Лорак. Мирослав Іванович вимикає робочий телефон. Мобільний кладе на стіл.

— Що у вас там у Києві? — запитує. — Янукович став президентом? Я за дочку свою радий, шо виступала за Юльку. Мені було би дуже неприємно, якби вона тягла за москалів.

Із матір’ю Кароліни, Жанною Линьковою, 62 роки, розлучився, коли доньці було 2. Дівчинку та її на два роки старшого брата Ігоря віддали до чернівецького будинку-інтернату N4. Жанна Василівна розповідала, що коли завагітніла Кароліною, не відчувала підтримки чоловіка.

— Він міг мене образити, іноді руку піднімав. Я не витримала, переїхала до батьків. Навіть у роддом не прийшов, коли Кароліночка народилася.

Мирослав Іванович не любить згадувати той час.

— Хотів із нею помиритися, ми кілька разів сходилися. Це як у старому анекдоті: розлучаються двоє євреїв. Суддя каже чоловікові: ”Скажіть, чому ви подаєте на розлучення? Вона зраджувала чи погана господиня?” — ”Пане суддя, вона моя дружина. Хіба я можу на свою дружину казати погані речі?” Після розлучення суддя питає: ”Пане Абраме, ви тепер чужі люди. Скажіть не для протоколу, що вас не влаштовувало в особистому житті?”— Чоловік відповідає: ”Пане суддя! Вона тепер мені чужа жінка. Хіба я можу на чужу людину казати шось погане?” — сміється. —Бачимося рідко, на концертах сидимо в різних рядах. Тільки на весіллі доньки були разом.

До дітей в інтернат часто приїжджали?

— Щотижня. Ходили на річку, ловили рибу. Ночували в копиці сіна. Як не виходило, завше попереджав. Дітей не можна обманювати. Мене колись мама дурила. Залишала вдома з маленькою сестричкою і йшла у своїх справах. Я вередував, не хотів няньчитися. Мама казала:”Я тобі принесу трубку, гармошку”. Але нічого не приносила. Я був дуже роздратований: краще б уже нічого не обіцяла.

Коли познайомилися із зятем?

— Десь три-чотири роки тому ми з дружиною приїхали в Київ. Кароліна не могла нас зустріти, бо була в перукарні. Сказала адресу, ми туди. Нас зустрів Мурат. Він тоді знав тільки турецьку й англійську. Бекали-мекали. Повернулася Кароліна — така гарна, в чобітках, шубці. Мурат стає на коліна й Кароліні чобітки знімає. Я тоді подумав: ”Видно, він таки любить її по-справжньому”. У мене день народження 1-го січня. Три роки тому Кароліна з Муратом приїздили до мене в гості, подарували телевізор LG, такий великий.

Коли недавно бачилися, уже цверенькав і по-українськи, і по-російськи. Святкував із нами Великдень. Ми з жінкою спорядили кошичок: наклали пасочку, ковбаски, писанок. Пішли всі гуртом до церкви. Краплі свяченої води впали на його мусульманську голову. Він не противився. Удома випили по чарочці. Коли вітав їх у Анталії (Туреччина. — авт.) з одруженням, сказав: ”Хай вас оберігають Господь Бог і Аллах”.

1970-го Мирослав Куєк, студент філфаку, разом із товаришами до 100-річчя від дня народження Леніна повісив на браму Чернівецького університету синьо-жовтого прапора. За це його вигнали з вузу.

— Кагебешники довго нас тягали. Після настійливо рекомендували поїхати в Казахстан на комсомольську будову. Строїв там будинки. Повернувся через два роки. Мій тернопільський товариш був секретарем обкому партії — знав, шо і як можна нахімічити з документами. Допоміг влаштуватися в цю газету.

Ви писали тексти для доньки. З іншими зірками працюєте?

— Та нащо мені то? Зараз така графоманія, що кожен може стати зіркою. Я у Кіцмані воюю з бюрократами, хапугами. Дружина каже: ”Не зачіпай їх, а то перестрінуть десь уночі на вулиці, кинуть цеглою по голові”.

Дістає із шафи свою ліричну збірку ”Священний дар любові”. На першій сторінці ставить автограф: ”Понад усе найпершим було слово — служімо йому чесно! З повагою, Мирослав Куєк”.