Кажуть, що коли народжується любов, то загорається зірочка, а коли любов помирає – то падає небо… Сумно, але така проза життя. У стосунках не обов’язково повинен бути щасливий кінець. Дуже часто це може бути просто кінець… Деякі історії кохання дуже короткі. Але це все одно історії кохання… Мабуть, ніхто не може отримати від життя все. Та й взагалі, що означає «отримати все»? Що це «ВСЕ»?

   «Любов – як дим: сьогодні є, а завтра ми не куримо!» Як на мене – ідеальне твердження. Обґрунтую. Моментами дуже хочеться кинути палити і викинути десь далеко оту таку бажану цигарку. Мабуть, найкраще – це курити не в затяжку, так, щоб потім не важко було кинути. Так от інколи палиш і палиш, і це уже переростає в залежність. І тільки через якийсь час починаєш розуміти, що це всього-навсього погана звичка! І так прикро стає, адже здоров’я то скільки витратила. А-я-я-й… Звісно, як варіант, можна просто балуватися, типу сьогодні одна цигарка, а завтра вже зовсім інша (тут мова йде про різновиди – себто марки папіросів). Ніби нічого такого, свого роду забава, але, прокинувшись одного дня, розумієш, що уже все, догрався, ломка.

   Стосунки – це, свого роду, залежність. І все ніби добре, крім одного «але»: як же зробити так, щоб ця невинна «залежність» не переросла у погану звичку? Всім було б набагато краще, якби люди просто любили і менше говорили, адже навіщо слова, коли люди створені один для одного? Не треба бути принцом, щоб одружитися з принцесою і не у всіх хрещених фей є чарівна паличка.

   Кожен відчуває щастя по-своєму. А єдиний шлях до щастя - викинути минуле. І наплювати, хто що скаже! Жити теперішнім!! Думати про майбутнє, наприклад, про те, що може статися вже сьогодні увечері! На шляху кожного будуть зустрічатися різні обхідні дороги, перехрестя, круті повороти та глухі кути, але це життя, тут не обійтися без втрат. Добро завжди перемагає зло тільки в казках і в старих добрих фільмах. І коли вже нічого не можна зробити, потрібно просто повірити, що все буде добре, насолоджуватися життям, жити кожного нового дня, саме ЖИТИ, а не виживати!...

Христина АНДРУСЯК