15:31 Графіті: мистецтво чи хуліганство? | |
 Навряд чи когось сьогодні можна здивувати черговим написом на будинку чи огорожі, і якщо незрозумілі літери, вимальовані десь на стіні в старому фонді ще подекуди викликають обурення свідомих громадян, то оригінальні та яскраві графіті вже давно органічно влилися в пейзажі індустріальних забудов. Козьма Прутков колись вчив дивитись в корінь, тож, послідувавши настановам класика і поспілкувавшись з одним із райтерів, розумієш, що все у них як у казці: є хороші, котрі беруть дозволи на розфарбовування гаражів, стін та огорож, а є і звичайні хулігани, які лише паплюжать репутацію вищезгаданих нецензурними написами на стінах та навіть на автомобілях патрульної служби.«Кожен поважаючий себе райтер намагається розробити свій стиль, вкласти в малюнок певну ідею, частину свого світосприйняття. У кожного в голові свої комбінації кольорів, відтінків, текстур та переходів», − розповідає один із представників графіті культури (субкультури?). Рейтери − це переважно молоді люди, віком від 15 до 21 року. Кожен з них має так званий скетч бук − спеціальну маленьку книжечку, яку завжди носить із собою і замальовує туди всі ідеї, які спадають на думку. Задуми втілюються в життя переважно вночі, на це йде близько 5-8 годин, тому взимку рейтера легко впізнати за сильно обвітреними руками та обличчю. Вирізняються вони і стилем одягу: це найчастіше речі таких фірм, як Reebok, Fred Perry чи Саppa. Кидається в очі і кепка, на яку іноді наносять тег − власний оригінальний підпис.  «Чернівці − не надто прогресивні в графіті культурі, особливо, якщо порівнювати з Києвом, Тернополем чи Івано-Франківськом. Ми всі добре знаємо один одного, легко впізнаємо.» Очевидно, що відчутної підтримки з боку влади чи місцевих організацій дочекатися важко. Ті конкурси, що проводяться у нас від сили раз на 2-3 роки, організовуються самими колишніми райтерами. «Скажімо, якось Спілка активної молоді заплатила Чернівецькому тролейбусному управлінню за те, щоб нам дозволили розмалювати старенький тролейбус. На все про все виділили 2 години. Потім він ще якийсь час курсував по своєму маршруту, а що з ним зараз − невідомо, певно замалювали або і взагалі списали…»  Незалежно від того, чи отримуватимуть рейтери якусь підтримку надалі, графіті культура існуватиме, так є і так буде. Про це переконливо свідчить хоча б те, що сьогодні активно розвивається нова школа цього мистецтва, з'являються так звані стікери − готові малюнки, котрі роздруковуються на принтері чи малюються вручну на самоклеючомусь папері (їх часто можна побачити в маршрутках), light-графіті − малюнки, виконані світлом, закадровані на цифрову фотокамеру. Межа між мистецтвом та хуліганством тут дуже тонка і як ставитись до цього кожен вирішує сам. Можна і далі заперечувати, а можна спробувати зрозуміти. В будь-якому випадку, графіті житиме, розвиватиметься та розширюватиме свої обрії, не зважаючи ні на дорогу фарбу, ні на штрафи чи не зовсім ґречне ставлення правоохоронців до райтерів. Оксана Танащик, студ. 110 гр. спец. "Журналістика"
| |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |