Цими холодними січневими днями відійшов у вічність професор кафедри журналістики факультету систем та засобів масової комунікації Дніпропетровського національного університету, директор Інституту журналістики Класичного приватного університету (м. Запоріжжя), член національних спілок письменників та журналістів України, лауреат літературної премії ім. Валерʼяна Підмогильного, автор низки поетичних, прозових та наукових книг Володимир Дмитрович Селіванов (Буряк).

  Володимир Буряк народився на Дніпропетровщині 1944 року. Закінчив історико-філологічний факультет Дніпропетровського державного університету. Двадцять років працював на обласній державній телерадіокомпанії. Автор книжок прози «Молода трава», «Трикнижжя», «Голосарій», «Любов завжди».

  Отар Довженко про нього написав: «У Буряка було багато студентів; через його руки пройшло ціле покоління дніпропетровських, і не лише, журналістів, чимало теперішніх зірок професії. «Теорія і методика журналістської творчості» - так називався курс, який він читав першачкам, але, з огляду на екзотичність і несхожість на будь-що інше, ми називали його між собою бурякологією. Це був його власноручний мікс із класичної і модерної філософії, психології, літературознавства і ще багато чого, викладений в авторській термінології.

  …Кожен мусив написати автобіографічну повість. …Повість «Я» для багатьох майбутніх журналістів стала першим художньо-публіцистичним текстом у житті. Першою, а для когось і останньою, «роботою на вічність», як формулював Буряк.

  У його житті, починаючи зі студентських років – тоді ним, через україномовність та інтерес до творчості шістдесятників, «цікавився» КДБ, – було багато непретензійного дисидентства, інтелігентних донкіхотських виправ, майже кожна з яких закінчувалась поверненням до внутрішньої еміграції.

  Література... Він називав це постмодернізмом, але, як і його наука, це був віртуозний джаз самоука на кухонному начинні. З тим, що ми звикли називати постмодернізмом, його твори єднає тільки одне - сміливий вихід за рамки. Там немає ні засилля алюзій на ремінісценції, ні нескінченних переспівів класиків жанру, зате багато від архетипів українського фольклору, який він знав досконало й досліджував у найнесподіваніших аспектах. І - звідусюди по шматочку - всього, що він знав про життя. Стороннім людям його література завжди була не зрозумілішою, ніж його наука. Читати Буряка дуже нелегко, його тексти вибивають із звичної системи координат, адже він нікого не наслідував і ні на кого не орієнтувався. Писав для свого читача, якого, можливо, не існує. Багато що навіть не намагався видавати»

Вічна пам’ять...