12:59 Історія Оленки | |
 Одного зимового вечора, перед тим як вкластись в ліжко, маленька Оленка глянула блакитними, широко розплющеними оченятами у вікно. Вона нескінченну мить вглядалася в своє відображення на вологому склі і не могла збагнути, що то за постать така цікава, яку вона розглядає. Тим часом надворі мела хурделиця, обвіваючи ніжним подихом шибку Оленчиного вікна. Сніг вигравав запальний танок, кружляючи над землею. Сніжинки подали додолу і вкривали доріжки теплою білою ковдрою. Але цього Оленці видно не було. Бачила вона лише русяве волосся, кирпатий ніс, маленькі вуха, рожеві щічки і великі очі. З очей тих річкою текли сльози. Оленка вже не вперше бачила це обличчя. Навіть іноді розмовляла з постаттю навпроти. Хоча у відповідь слів не отримувала. Кожної зими в люті морози приходила до неї ось така несподівана гостя з вікна. І кожного року Оленка чекала на неї. Цьогоріч зима вже майже закінчилась, але була вона теплою, тому дівчинка вже й не чекала гості за віком. Та все ж сьогоднішній вечір був морозним та вітряним. Тому маленька Оленка майже увесь день і увесь вечір провела біля вікна. І дочекалася – сьогодні її давня знайома знову навідалась до вікна. Оленка думала, що гостя – це дівчинка, яка не мала свого будинку. Адже матуся розповідала, що є такі будинки, де діток виховують не їх батьки, а чужі люди, які там працюють. Там живуть дітки, які не мають мами і тата. І ось щоразу, зустрічаючи за вікном дівчинку, що плакала, Оленка думала, що їй не вистачило місця в тому будинку, що вона не має батьків і що їй більше нема куди піти. Їй було дуже шкода ту дівчинку. Адже кожного разу, як гостя приходила до Оленчиного вікна, у неї текли сльози з оченят. Частенько Оленка хотіла доторкнутись до обличчя, яке бачила навпроти, і витерти сльози. Але натомість гостя своєю рукою торкалась Оленчиних пальчиків. Так сталось і цього разу. Дівчинка почула скрип дверей і, оглянувшись, побачила на порозі матусю. Вона прийшла поцілувати Оленку і побажати на добраніч. Дівчинка швиденько побігла до ліжка, вкрилася теплою ковдрою і ніжно усміхнулась мамі. Вона твердо вирішила розпитати матусю про свою несподівану щорічну гостю. У відповідь Оленка спершу отримала теплий поцілунок матері. А потім та розповіла, що дівчинка за вікном – то власне відображення Оленочки. А сльозинки, то краплі льоду на склі, що танули від хатнього тепла. Ось так дивне і незрозуміле в житті Оленки стало ясним та збагненним. А ще мама зраділа, яке добре серце в її маленької дитинки. Рижак Наталя, студентка 1 курсу ЧНУ,кафедра журналістики | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |