Країна, політики і бізнесмени якої не читають книжок, приречена на загибель.

Не секрет, що літературно-художні і науково-популярні часописи, які за роки радянського режиму готували духовний ґрунт незалежності, у суверенній Україні полишені на виживання. Колись читачі розкуповували «Дзвін», «Дніпро», «Вітчизну», «Пам’ятки України», між рядками яких прочитувалось багато вільнодумства. Зараз їх мало хто передплачує чи купує. Традиційні передплатники, а це переважно художня і наукова інтелігенція, медики, учителі, студенти, знаходяться в далеко не кращих матеріальних умовах. Майже не отримують «товсті» журнали й бібліотеки – не вистачає мізерних коштів, виділених з місцевих бюджетів. Навіть у Науковій бібліотеці Чернівецького університету на полицях скромно туляться лиш поодинокі минулорічні примірники. У кіосках майже забули, коли востаннє продавали ці видання. Колись редактор «Дніпра» Микола Луків в інтерв’ю газеті «День» сказав: «І справа не в тiм, що літературно-художні журнали вичерпали себе. Суспільству вони потрібні. Друкувати є що. У редакціях зібралися матеріали, які якраз би й допомогли національній ідеї. Але замість пріснопам’ятної ідеологічної спрацьовує цензура фінансово-економічна: друкувати є що, але коштів для друку немає».
Річ у тім, що фінансове становище редакцій вкрай складне через відсутність державної підтримки (з Держбюджету не виділяється ні копійки). Сама НСПУ теж не в змозі утримати власну пресу. На жаль, в Україні журнали ставлять на один щабель з прибутковими комерційними структурами, що відповідно позначається на орендній платі, податках, інших нарахуваннях… От і виходять більшість часописів раз на два місяці або й на квартал, і то вимушено об’єднаними номерами, а про тиражі й згадувати сумно. Натомість вітчизняна бізнес-еліта видає розкішні за поліграфічним оформленням журнали (переважно російськомовні), на які спрямовуються величезні кошти.
Відрадно, коли натрапляєш на винятки. Зацікавило, що український бізнес вирішив підтримати один з журналів, і ось уже рік як засновники газети «Все про бухгалтерський облік» (на сьогодні одне з найпомітніших спеціалізованих видань - сам тираж 93 тис. прим.) стали співвласниками видавничого проекту журналу «Дніпро» та повноцінно розвивають його. Виданню пощастило, бо фінансує його, можна сказати, фахівець – поет Євген Юхниця. Головний редактор газети Петро Кричун, який цими днями з метою залучення до співпраці випускників-філологів відвідав наш факультет, коментує:
- Принципово прагнемо підтримувати все українське! Водночас хотіли б і себе розвивати, розширюючи власні уявлення про літературу. Мріємо, щоб «Дніпро» став брендом художнього слова. Тож через газету рекламуємо його, вміщуємо літсторінку з кращими публікаціями. Хотілося б, щоб наші читачі (бухгалтери, підприємці, фінансисти) були обізнані і в новинах культури.

Серед перших успіхів редактор називає позитивні відгуки від авторів, що формує резонанс у мистецьких колах, підкреслює якісну зміну дизайну та поліграфії, виділяє нові проблемно-тематичні рубрики. Так, «Дніпро», який виходить з 1927-го, розповідає про часи, твори, людей, пов’язаних з його історією, надає слово творчій молоді (рубрика «Молодняк») – оновлений журнал розповів про нову літературну хвилю «джинсовиків» й «комп’ютерників», про поезію «від амуру до еротики й гламуру»… Оголошено кілька художніх конкурсів (реклама активно представлена в Інтернеті). Тут (що важливо!) підтримують драматургію, яку зараз майже не друкують інші часописи. У планах видавців спільні проекти з театрами, а також знайомство з Нобелівськими лауреатами в літературі, продовження традицій художнього перекладу…
Коли тираж «Дніпра» в 2008-му становив якусь тисячу примірників, то нині він виріс до 7 тисяч. Звичайно, далеко до тих уже забутих 80 тисяч, але… вперше за останній час прийшли сподівання. Знайшлися кошти й на гонорари авторам. Відрадно, що оновлений «Дніпро» можна не лише передплатити, а й придбати у поштових відділеннях обласних центрів і в книгарнях. Та й ціна цілком прийнятна, відповідає собівартості.
Проте така підтримка наразі – виняток. Бо скільки часописів роками перебувають у кризі? І сподіватися на зростання тиражів не випадає – держава не поспішає відстоювати власну культуру. А ще ж кілька років тому в Міністерстві освіти і науки та в Міністерстві культури обговорювався список видань, яким потрібна державна допомога. Дивно, але у ньому навіть опинилися ті («Ранок» і «Старт»), які вже не виходили – справді, обізнаність високопосадовців зі станом справ в українській журнальній періодиці вражає. Свого часу редактор «Дніпра» двічі звертався до президента Леоніда Кучми, кілька разів до прем’єр-міністра Віктора Януковича. Та так ніхто й не запропонував конкретної допомоги.
Ситуація навряд чи зміниться. Очевидно, що політично стурбована Верховна Рада не швидко знайде час, щоб розглянути і прийняти законопроект, який сприятиме вітчизняній періодиці. Та й для чого? Мабуть, більшість наших обранців таких журналів не читають… Їх більше вабить жовтий глянц?