Не повертай часу назад ніколи.
БО він не врятує тебе від болі,
У поглях кохання,впізнаю болючі запитання.
Милі руки,милий сміх.
Певне я чужа серед своїх!
Чому вони кажуть незрозумілі слова?
Чому мое слово для тебе закон?
ЦЕ страшний для тебе сон?
У вирі всіх подій....
ТИ надія всіх моїх надії!
ТИ для мене сонце,ти для мене оберіг.
Я ненавиджу їх всіх!!
Я ненавиджу їх,за їхній сміх.
ВСЕ,це кінець усіх доріг.
Закінчився їхній сміх!
Переглядів: 536 | Додав: Даен | Дата: 12.12.2010 | Коментарі (0)

Під час урочистої академії, присвяченої 75-річчю від дня народження Анатолія Добрянського, мене надихнуло на написання ось такого вірша

Я не посмію говорити про поетів,
як про люд.
У їх очах таїться дивне і магічне.
Прийду раптово, наче вісниця
небачених облуд
і прочитаю вірш Шевченка
вічний...

Я не посмію говорити про поетів,
як про міф.
За їх плечима простягаються
світанки.
А невідомого краплини
заховалися між брів.
Туди заглянеш- і потонеш до останку.

Я не посмію говорити про поетів ,
як про тих,
хто залишають на папері букви й знаки.
Їх дух старечий на тлі сонячнім
не вмер ще і не стих,
а їх слова
ще бережуть в собі нашадки!

Переглядів: 632 | Додав: DoRiaNa | Дата: 01.10.2010 | Коментарі (0)

При світлі вуличних ліхтарів
незнайомець торкнувся рукою.
Неначе незайманець у купі слів
він йшов ледь притомно за мною.

Курив сигарету, хоч пальці – німі,
шукав на плечах моїх долю.
А я посміхалась , мов сонце в зимі:
не дав його дотик спокою.

Та надто коротким був спільний шлях,
і дихання вмить перервалось...
Коли повернулась, він зник, наче птах,
якому летіти жадалось...

Переглядів: 516 | Додав: DoRiaNa | Дата: 24.09.2010 | Коментарі (0)

Світало... Гострі промінчики сонця потрапляли в самі кутики її очей. "Прокидайся, чуєш?" - нашіптував ранковий вітер. Все здавалося таким ніжним і приємним, що хотілось цілувати кожен атом повітря, хотілось милуватись кожним листочком старенької липи, що задивлялась на її личко з-за вікна, хотілось розмовляти з кожною хмаринкою на небі. "Прокидайся, чуєш?" - знову почулося їй. Дивно, але сьогоднішній ранок був зовсім незвичайним. Вже після довгих місяців у лікарні вона нарешті прокинулася вдома, на своєму м'якенькому ліжку, біля свого коханого чоловіка і відчуває аромат свого життя. Але все здається знову ж таки дивним. Чому вона не відчуває голоду? Чому немає жодних синців від уколів, а її чоловік сидить поряд на ліжку і гірко плаче?... Перед очима швиденько пролетіла лента недавнього минулого - наркоз, погане відчуття, неспокій, повільне дихання, холодний піт на чолі, тиша...
Так вона що... померла???...
Знову чується - "прокидайся, чуєш?" Та куди ж вставати, якшо вона ... Читати далі »
Переглядів: 546 | Додав: DoRiaNa | Дата: 04.09.2010 | Коментарі (0)

Роса на ногах нагадує море.
Втонути б у ній хоч на хвильку життя.
Я буду вертатись до волі не скоро.
Затиснуть мене у великих містах.

А там задзвенять всі монетні будівлі,
Посипиться зверху пронизливий дим.
Я буду темніти при ввімкненім світлі,
Та навіть тоді світ не стане гидким.

Втрачатиму швидко єдине натхнення,
В сміття викидатиму власні думки.
Та я повернуся у час рівнодення,
Коли не літатимуть пил-літаки.

Та я повернуся.. Можливо, не скоро.
Коли добудую великі міста.
Роса на ногах все ж залишиться морем,
А хвилька- тривалістю всього життя.

Переглядів: 462 | Додав: DoRiaNa | Дата: 04.09.2010 | Коментарі (2)

Мої мрії тонули у морі ілюзій 
Задихнулись в брехні останніх конфузій 
Без евтаназії – природною смертю 
Померли мрії про щось дуже відверте… 
Розчинились серед мільярда крапель 
Таких самих як ви фантомів щастя 
Уявних і нездійсненних, 
Але ж таких секундно-приємних… 

19.03.10 
(с) Lara Repka
Переглядів: 657 | Додав: Lara | Дата: 14.04.2010 | Коментарі (0)

Чорні руки волохаті
заповзли до твої хати
Виганяй їх із порогу
Помолися тихо Богу...
і до лісу, і додому
заберуть нечисть з собою
Ті погані волохаті 
чорні руки чи то лапи...

27.03.10 
(c) Lara Repka
Переглядів: 699 | Додав: Lara | Дата: 01.04.2010 | Коментарі (0)

це місто пусте…
ці люди чужі…
ця осінь не та…
я просто сама


(прочитавши цю статтю ви не обов’язково зрозумієте про що вона, а якщо зрозумієте, то подзвоніть мені!)

один ДЕНь ! що він вміщає? Для когось він вирішує жити чи померти, для когось строфа із токсичної оперети, а ще для когось усмішка дорогої людини, але для усіх один день це лише крок приближення до кінця…

я ж від коли тут ціную день! Бо він тікає, із швидкістю комара. Я багато чого почала боятися, особливо самотності. Часто вертаючись з універа усвідомлюю, що це небо є і буде не залежно від дня, день пройде, минуть люди а небо житиме.

Я ще зовсім зелена. Мені лише 18. Багато хто в моєму віці вважає що бачив все, і може все. Та для мене зараз лише початок , а почалося це знову таки одного дня. Того дня який отруїв моє життя запахом смерті. Це був просто сон, який закінчився кошмаром параної… їх не стало… замість них дві могили і …. Істо ... Читати далі »
Переглядів: 789 | Додав: PshukaLka | Дата: 02.12.2009 | Коментарі (4)

The end так закінчуються фільми америкосів, прощай – так закінчуються стосунки, п’яні поцілунки – це кінець сварок. Але коли кінець то є обов’язково початок!

У твоїх очах я бачу свій кінець, але початок???,,,, Чого? Точно твій початок. Ти підібрав мене на вулиці і пригрів біля своїх ніг, тепер я приручене кошеня у твому житті. Я не твоя любов, я просто є, і тобі жалко викинути мене. Що за маразм я несу??? Та все таки він реальний. Ти не куриш, та коли ввечері я лежу у кутку я чітко бачу, як з твоїх очей йде м’ятний дим. Ти давно не кормиш мене, я сама полюю, я не знаю навіщо я біля тебе, але ти є!!!
Коли ти підібрав мене я була ніким, ти став для мене точкою дотику між планетами пристрасті і морозів, але ти ніколи мене не чіпав. Хоча я не могла без тебе. Ти так вміло брешеш, сам не замічаючи цього, от і зараз читаючи це, ти думаєш, що це не про тебе
Це напевно кінець, просто вже – 30, просто вже The end, а ти як вважаєш?
Переглядів: 733 | Додав: PshukaLka | Дата: 02.12.2009 | Коментарі (1)

Ця хвора осінь
Кожна людина чогось боїться. Переважно ці страхи беззмістовні і створені самою людиною.
Я ніколи не могла сказати, що я боягузка, але з часом починаю замічати, що це до дурості дійсно так. Я боюся що він піде і залишиться лише погляд голубих очей, і я не можу зрозуміти як це я буду не його... Та не піде він!!! Звідки ця впевненість?! Бо він мій, бо цей погляд належить лише моїм губам, чомусь я впевнена ,що він не зможе жити з думкою що мене обнімає інший, та я боюся що це може не так.

Також я боюся що ця мить мого життя закінчиться, х, та вона уже закінчилася,, та все рівно мені добре, я люблю коли горить вогонь і йде дощ, зараз тільки горить вогонь, а дощ прийде потім, хоча біля мене і так добре, тому я не боюся, бо будуть інші чудові миті.

Я боюся що все закінчиться на вулиці покритій снігом. Фе ненавиджу сніг. Але ж він обіцяв що не відпустить, потрібно вірити, адже я йому по-справжньому потрібна. А сама більше я боюся що буду ні ком ... Читати далі »
Переглядів: 706 | Додав: PshukaLka | Дата: 02.12.2009 | Коментарі (5)

« 1 2 3 »