Про це подумалося прохолодного зоряного вечора, під променями місячного світла. Дивовижна краса, яка оточує нас, змусила задуматися над давно відомою істиною " краса врятує світ". Але чи це дійсно так? Чи може все це справді завчена суспільством фраза, яка ніяк не втрачає свого значення? А особливо, в наш складний час, змушує надіятися саме на неї...

Все це відтворило в моїй пам"яті один епізод, який я запам"ятав назавжди. Перебуваючи на виставці одного відомого художника в Чернівцях, яка була представлена у художньому музеї, мені спала на думку ідея поспілкуватися з митцем. Атмосфера була відповідною: повітря і навіть стіни виставки були насичені творчістю, все наштовхувало на згадку відомої істини про красу. Я мимоволі розпочав розмову із митцем і якось спонтанно ми зачепили тему краси, тему людських цінностей та ідеалів. І ось, в завершення розмови я задав ключове і, як мені здавалося, логічне запитання: "Чи зможе краса врятувати світ?" Всупереч моїм очікуванням, художник заговорив не про істинну красу, якій належить стати рятівною силою, а, навпаки, висловлював думки, які зводилися до того, що "фразі вже 200 років", а краса поки що не рятує, і навряд чи коли - небуть врятує. В підтвердження тези він став наводити багато фактів і подій. Я був розчарований - художник, творець прекрасного і він не вірить в красу! У будь-якому разі в порятунок красою...

Переді мною людина, яка довго жила і бачила це життя, бачила багато і різне, а значить має право про це говорити і в це вірити.
Мої переконання в тому, що люди абсолютної творчості живуть в своїх красивих світах були зруйновані.
Всі ми співіснуємо поруч, впливаємо одне на одного, ділимося досвідом, спілкуємося. Поринаємо з головою в улюблену справу чи без особливого ентузіазму робимо нелюбиму роботу, а потім повертаємося в наш спільний світ, в якому дійсно багато краси. Але вона чомусь на рятує...