 Бути чи не бути? Здавалося б, звичне запитання… Шаблон… Завчена фраза… Проте саме такі думки виникають в практичній діяльності журналіста...
Розшифровую: мається на увазі – писати те, що цікаво тобі чи те, що вигадав редактор? Пам’ятати про власний стиль і навички, які здобула в університеті чи, як нерозумне молоде теля, слідувати порадам та настановам старших колег-журналістів? І останнє: а може взагалі забути про покликання і стати машиною з виробництва подієвих інформаційних заміток?.. А де розвиток?
Пригадую, перший курс рідного університету. Можливо, прозвучить надто банально, та було як у казці. 13 вересня 2004 року… газета «Університетський вісник»… і моя перша публікація під керівництвом наших викладачів. То був результат двотижневого навчання на спеціальності «Журналістика». Ніхто особливо не перекручував моє розуміння «життєвих істин», які відобразила у матеріалі, відчувалася повага до мого почерку… В результаті, хотілося якнайкраще вчитися, аби виправдати довіру. Маючи півтора року робочого стажу у журналістиці, можу з упевненістю сказати, що дуже важливими при навчанні є практичні навички. Слід писати, критично оцінювати себе і прагнути досягти кращого. Як на мене, головне для журналіста - бути послідовним. Я не кажу «чесним», «незаангажованим», бо це насправді умовні поняття. Адже кожна людина має певні переконання і вже через це її можна назвати заангажованою. Тобто навіть такого журналіста, чий погляд на якусь ситуацію не буде безстороннім, я поважатиму, якщо побачу, що він говорить те, що думає. Зневажаю ж продажних писак, які по кілька разів змінювали позицію і в різний час говорили діаметрально протилежні речі, бажаючи догодити владі або власникові. А таких у нашій журналістиці, запевняю, предостатньо…
На мою думку, дуже важливо бути послідовним та логічним, як вже писалося вище. Але також не варто забувати про правду. Це, напевно, важливий фактор, бо дуже нервує, коли читаєш солодку брехню. І тоді таку пресу навіть до рук брати не хочеться. Те саме стосується і телебачення. А правди завжди і всі прагнуть. Єдине, правда дістається та передається дуже дорогою ціною, іноді навіть ціною життя...
Зараз, працюючи в газеті, мені доводиться писати матеріали на різну тематику. Я беру інтерв'ю у цікавих людей, а також готую статті на соціальні теми. Але з ким би в процесі цього не зустрічалася, я завжди прагну розповісти людям правду…
Розпочавши працювати за спеціальністю, також зрозуміла, що важливо, не втрачаючи часу, допомагати іншим просуватися вперед. У моєму розумінні, ми, журналісти, є не окремими спеціалістами, що тільки те й роблять, що доносять до людей інформацію. Ми – єдине тіло. Важливо, щоб кожна його частинка повністю виконувала свою історичну роль, і тоді ми зможемо досягти максимального результату: сформувати нову журналістику з незаангажованістю поглядів, правдивими судженнями, беззаперечними фактами та чесними новинами.
Марина КОРПАН
|
