У час, коли Йозеф Главка споруджував колишню резиденцію буковинських митрополитів, навіть і не думав, що цей архітектурний ансамбль стоятиме на рівні з віденськими та празькими спорудами. Незабаром виповниться 135 років з часу, коли на Буковині вперше заговорили про один з найбажаніших закладів освіти - Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича.  І так само, як і 135 років тому, альма-матер буковинського краю з кожним днем лише набуває своєї популярності. Про це красномовно свідчить кількість студентів, які отримують вищу освіту в ЧНУ - більше дев'ятнадцяти тисяч. Який він, сучасний  університет, розповідає ректор ЧНУ імені Юрія Федьковича, академік Міжнародної термоелектричної академії, доктор фізико-математичних наук професор Степан Васильович МЕЛЬНИЧУК.

- Степане Васильовичу, ваш шлях починався саме з Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Які враження були, коли вперше його побачили?

- Знаєте, вперше я побачив університет, коли прийшов здавати вступні документи. Мене вразила величність споруди. До того бував у місті, але в цю його частину не заходив. Одного разу йду - бачу така велична споруда, вона вразила мене настільки, що пам'ятаю аж до сьогодні цю мить знайомства.

- Коли ви ще були студентом, ЧНУ мав статус державного. Це був чи не єдиний на Буковині заклад вищої освіти. Чи був університет популярним ще тоді?

- Ви знаєте, університет був популярним завжди. Друга справа в тому, що тоді до нього вступали не всі, місця були державними. В університет вступали один-два учні з середньої школи. Такої масовості, як зараз, не було. Вступити було складніше, потрібно було здати досить складних п'ять-шість іспитів. Але коли школяр мав золоту чи срібну медаль і здавав перший екзамен на "відмінно”, тоді всі інші не складав, студента зараховували автоматично. Я саме по такій системі і пройшов!

- З якими труднощами зіштовхнулися, коли прийшли на посаду ректора? Як вдається впоратися з таким великим викладацьким колективом?

- Трохи втомлююся. Коли ти працюєш викладачем, то знаєш конкретно, за які групи і дисципліни відповідаєш. Масштаб мислення не такий широкий, бо тебе не цікавить, в якому корпусі протікає дах, а де забилась каналізація, чи певна кафедра укомплектована, чи ні. Коли вже переходиш на рівень завідуючого кафедрою чи декана, там відповідальність вища. Коли був ще проректором, почав вивчати проблемні питання, вникати в суть кожного. Зокрема, мене турбувала аспірантура. Коли все це починалося, в університеті було лише шість аспірантів. Сьогодні ж їхнє число збільшилося до шістдесяти дев'яти, це говоримо про тих аспірантів, які вже захистилися. Коли став ректором, сфера відповідальності розширилася, потрібно вникати не тільки в науку, а й у звичні побутові проблеми. Я мушу тримати в полі зору все. Я так звик і так роблю. А колектив у нас дуже хороший, у більшості є великий інтерес та ентузіазм до роботи. Я дуже вдячний всім за це. Спостерігаємо, як університет прогресує. У нас близько тисячі двохсот викладачів. Частина з них досить активно працює над докторськими, кандидатськими роботами. Потенціал університету останніми роками зростає. А це веде до того, що краще читатимуться  лекції, цікавішими будуть практичні заняття. Завжди залишається питання становлення викладача як особистості. Бо буває таке, що до одного студент іде на лекції з радістю, а з лекції іншого викладача студент думає, як швидше втекти. Намагаємося зараз стимулювати цей процес. Ми створили спеціальну комісію, яка наглядає за якістю наукового процесу.

- Степане Васильовичу, а як сприймають наших студентів у світовій науці? З якими країнами світу університет співпрацює?

- Наших студентів по світу є досить таки багато. І їх сприймають добре, вони швидко адаптуються і знаходять себе у тому середовищі. У нас бракує практичної підготовки фахівців, повністю нема тих надсучасних устаткувань, які потрібні для цього. Коли Фарадей відкривав явище електромагнітної індукції, він мав тільки котушку і магніт. І відкрив! Це означає, що він мав до того хист, розуміння. Хочу провести таку аналогію: якщо студенти навчилися працювати на старому устаткуванні і добре розуміють теорію, то перейти їм на нове не буде складати великих труднощів. Тут є проблема, але вона не така серйозна, як може здатися на перший погляд. Про це свідчить навіть кількість договорів, які університет уклав протягом останнього часу. У нас близько шістдесяти угод про співпрацю, активно співпрацюємо з такими країнами, як Польща, Румунія, Німеччина, Чехія, їхні навчальні заклади поближче до нас.

- Саме на час вашого приходу до ректорства припала зміна старої системи навчання на нову, болонську. Чи трудно було реорганізувати систему викладання та оцінювання, адже масштаб роботи говорить сам за себе?

- Освіта - то така специфічна сфера людської діяльності, яка потребує двох таких компонентів: перший - у ній весь час треба робити зміни, а другий - її весь час треба тримати в стабільності. Гра між цими двома вимогами і є запорукою того, що освіта буде на вищому рівні. Ви питаєте, чи важким був перехід до болонського процесу, який розпочався після указу Міністерства освіти. Я скажу, що ні! Ми не одразу всі п'ять курсів перевели, в такому разі, борони Боже, була б катастрофа. Ми зробили по-іншому. Ті студенти, які звикли до старої системи, так і вчилися. А от першокурсники, які прийшли зі школи, перейшли на нову систему, бо їм все одно, за якою з двох систем навчатися. І так по черзі ми перевели всі п'ять курсів. Це відбулося без крику і шуму. Зараз робимо наступний крок: всі курси переводимо в електронну систему. Всі лекції, зразки практичних, питання до модулів будуть в одній системі. Студент самостійно, не виходячи з гуртожитку, зможе підготуватися до модуля, а здати його знову ж таки за комп'ютером в університеті. Та це не означає, що пар не буде!

- Кількість студентів за останнє десятиліття стрімко зростає. Не обминає цей процес і Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. Як ви вважаєте, це добре?

- Коли я вчився, в університеті було близько семи тисяч студентів. Цього року ми маємо майже дев'ятнадцять, це на тисячу менше, ніж минулого. З одного боку, збільшення кількості студентів - це погано, бо масовість породжує зниження рівня освіченості, а з іншого - це не так! Не факт, що всі раніше вчилися на п'ятірки. Також вимоги до вступників були жорсткішими. Є загальне падіння рівня освіченості в середніх школах, відповідно не завжди абітурієнти приходять до нас добре підкованими. Зокрема, проблеми є з природничими та точними науками. Але радує те, що гуманітарні спеціальності підтягнулися у загальному рейтингу.

- Як відомо, архітектурний ансамбль резиденції буковинських митрополитів може ввійти до списку пам'ятників архітектури ЮНЕСКО. Що тоді буде з університетом?

- Що буде далі - сказати важко, бо якщо це станеться, то Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича стане третім об'єктом в Україні, який отримає такий високий статус. Світовий досвід показує, що якщо об'єкт входить до списку ЮНЕСКО, то до нього одразу зростає пильність туристів. У зв'язку з цим нам треба бути готовими до розбудови туристичної інфраструктури. Ми маємо вже деякі плани, зокрема створити так званий Біблійний сад позаду шостого корпусу, де ростимуть більшість рослин з Біблії. Деякі рослини вже вирощені і незабаром будуть перенесені на відведену для цього територію.

- Як університет святкуватиме свій черговий ювілей? Хтось з відомих уже зголосився приїхати на урочистості?

- 135-річчя - може і не дуже величний ювілей, але пропустити його ми також не можемо. По-перше, ми підбиваємо підсумки своєї роботи. Можна сказати, що святкування вже розпочалося. Наступного тижня урочисто відкриємо шахматний та більярдний клуби, тенісний корт, приміщення для студентського самоврядування на території студмістечка. До цього часу нам вдалося багато чого зробити: скільки лише вартувало те, що ми переробили на спортивні зали та приміщення для студентського самоврядування колишні "Хілтон", "Експрес" та "Казку" (ресторани та кафе, які раніше були на території студмістечка). День народження університету стимулював нас швидше закінчити ці роботи. Щодо гостей, то обіцяв приїхати консул Чехії, можливо, завітає навіть сам посол, бо чехи досить уважно ставляться до нас зараз. Також серед запрошених ректори кількох університетів, з якими співпрацюємо.

- Якщо університет буде класичним закладом освіти європейського рівня, то я тоді буду спокійним (посміхається - авт.)! Європейськість - поняття високої якості, а якість можна підвищувати до безмежності!

Ольга БІЛОГОЛОВА, Неля ПІГУЛЯК,
студ. спеціальності "Журналістика"