Це місто скалить зуби, як звірюка. Людей нема. Існують тільки маси. У нього голос – як у ультразвука, А запах – як в горілої платмаси. Воно пусте, хоч натовпи нас душать, У ньому дощ, коли безхмарне небо. І сірі люди, і замерзлі душі, Яким лиш їжі, а не сонця треба. Воно – боксер, та б”є не в бік, а в скроні. Воно – як пес, що заражає сказом. Тут швидко в”яне цвіт на підвіконні, Та довго памятають всі образи. Це місто є . На карті і на світі. В моїй уяві – як велика рана. І стало мені звичним моє «Сіті», Та рідним все ж , як не крути, не стане.