Спеціалізована періодика відіграє важливу функцію в динаміці розвитку й формуванні будь-якої галузі. Її роль зросла ще більше після розпаду СРСР, внаслідок чого припинили своє існування звичні галузеві видання, що вплинуло на втрати каналів зв’язку між українськими практиками й науковцями, в тому числі й видавничої галузі. Провідні діячі книжкової справи не мали іншого виходу, як створити нове видання, яке не просто замінило б усталений журнал «Полиграфия», а взяло б на себе функцію формування й утвердження власне української видавничої справи. Серед перших світ побачив часопис «Друкарство» (1994 – 2006 рр.). Редакційний колектив відповідально поставився до створення такого видання, працював на майбутнє галузі, а не на її минуле. Редакції вдалося сформувати неповторний до цього часу тип журналу, який виявлявся в орієнтуванні не на окремого фахівця, а на широке коло читачів, зокрема працівників видавничої справи, поліграфії та книгорозповсюдження. Саме це, на мою думку, сприяло успіхові й тривалому існуванні часопису «Друкарство» в інформаційному полі України. Тому відрадно, що тема фахового журналу неповторного типу знайшла свого дослідника та не лишилася білою плямою в історії видавничої справи. Не вивчивши досвід провідного українського фахового видання, ми не зможемо врахувати позитивні типологічні ознаки, що сприяли його беззаперечному успіхові, й негативні фактори, які призвели до його закриття. Саме цей досвід потрібен сучасникам книжкової царини для залучення кращих традицій «Друкарства» у власну практику чи під час створення нового часопису, орієнтованого на три гілки сфери, що нині стало досить актуальним. Дисертаційне дослідження Макухи Марини Василівни цікаве, чітко структуроване, глибоке. Про об’єктивність роботи свідчить значна кількість опрацьованої наукової і джерельної бази, яка проаналізована в першому розділі. Важливим, на мою думку, є те, що авторка використала біографічні дані та свідчення творців часопису «Друкарство», що дало змогу краще вивчити особливості роботи його колективу та структури. Особливу увагу дослідниця приділила аналізу спеціалізованих видань галузі, які існували поряд із журналом «Друкарство» (с. 34–67). Безумовною заслугою авторки є ґрунтовне вивчення тенденцій виходу журналів і газет, їх характеристик за терміном існування, накладом, періодичністю, основною мовою публікацій, концепцій, особливостей типу (с. 104). Це знайшло своє візуальне втілення у Додатку Ж і З. Варто зазначити, що етапи розвитку періодики логічно виділені здобувачкою на основі їх заснування й початку виходу, прийняття законів, актів, постанов, що регулювали тогочасну видавничу сферу (с. 103–104). Досить цікавими є спостереження причин тимчасового припинення виходу галузевої періодики (с. 103–104). Це глибоке дослідження дало у подальшому змогу охарактеризувати тип «Друкарства» не відсторонено, а в контексті іншої фахової періодики галузі того часу. Позитивом є те, що дослідниця не боїться висловлювати власний погляд і нові наукові позиції, а наводить аргументи на їх підтвердження і робить логічні висновки. Мова йде, наприклад, про формування етапів функціонування часопису «Друкарство» (с. 67), можливих причин припинення його існування (с. 82, 107) тощо. Авторка окреслює основні види діяльності редакції, а саме: випуск у світ відповідних чисел періодичного видання, аналіз тенденцій розвитку національного інформаційного простору, ринку друкованої продукції в Україні, вивчення читацького попиту на видання та ефективності його задоволення. Окрім того, дослідниця детально зупиняється на додаткових видах діяльності колективу журналу (с. 87–88). Також М. Макуха аналізує структуру редакції (с. 88–93), її активну діяльність як організатора, так і учасника різноманітних заходів галузі (с. 93–102). Все це дає нам змогу оцінити нетрадиційні та новаційні підходи до організації роботи колективу фахового журналу. Третій розділ дисертації присвячений характеристиці типоформувальних ознак часопису «Друкарство» (с. 106–136). Зокрема здобувачка проаналізувала такі типологічні характеристики журналу як роль засновників (с. 107), мета і завдання видання (с. 107–110), особливість читацької аудиторії (с. 110–121), авторський склад (с. 121–126), художньо-технічне й поліграфічне оформлення (с. 126–132) та інші формальні ознаки (с. 132–136). Важливий також детальний аналіз внутрішньої структури та тематичної палітри журналу «Друкарство» (с. 137–161). Окремі висновки розділу були проілюстровані додатками (Додатки И–П), які вдало доповнюють, уточнюють та узагальнюють основний зміст роботи. Результати роботи є науково обґрунтованими, арґументованими, достовірними, що забезпечується використанням методів емпіричного та теоретичного дослідження. На основі глибокого аналізу об’єкта дисертаційного дослідження, наукової розробки та інтерпретації автор доходить точних теоретичних висновків. Висновки цілком аргументовані, логічно вмотивовані, взаємно узгоджені. Послідовно й логічно розкриваються, аналізуються й аргументуються положення, винесені на захист. Варто зазначити, що здобувачка характеризується умінням зреалізувати поставлені завдання, провести глибоке й складне дослідження проблеми, з усвідомленням нових перспектив її подальшої розробки.
   Автореферат повністю відповідає структурі, викладу та висновкам дисертації. Основні концептуальні ідеї та теоретичні положення дисертації є достатньо апробованими, що засвідчують сім публікацій, надрукованих у фахових та спеціалізованих виданнях, а також доповіді на наукових конференціях різних рівнів. Відзначаючи повноту і вагомість проведеного дослідження, варто вказати на деякі позиції, що викликають зауваження й побажання, спрямовані на детальніший розгляд окремих питань.
   По-перше, окремі місця роботи хибують насиченістю цитат та їх надмірною розлогістю (наприклад, с. 120–121), а також не завжди аргументованою великою кількістю статистичних даних в основному тексті. По-друге, цікавим, на мою думку, було б порівняння журналу «Друкарство» із книгознавчою періодикою України не лише 1994–2006 рр., а й тією, що виходила раніше. По-третє, авторка характеризувала журнали й газети галузі за мовною ознакою, що було втілено графічно у Додатку З. Однак цікавим було б також вивчити тенденцію до збільшення чи зменшення кількості україномовних видань протягом зазначених хронологічних меж. Висловлені побажання й зауваження не стосуються принципових положень рецензованої роботи, не зменшують її наукової цінності та внеску здобувача у видавничу галузь. Основні положення й висновки дисертації представлені в семи статтях, зокрема чотирьох публікаціях, надрукованих у фахових наукових збірниках, в одній – у нефаховому науковому виданні, двох – у збірниках матеріалів конференцій. Усі структурні частини дисертації апробовані як доповіді в п’яти наукових конференціях різних рівнів. Автореферат і публікації Марини Макухи повністю відображають зміст дисертації. Основний зміст роботи, об’єкт, предмет дослідження, результати відповідають спеціальності, з якої дисертація подана до захисту. Дисертація та автореферат написані грамотно, відчувається авторський стиль та погляд. Опис змісту дослідження структурований, послідовний, легкий, логічний і відповідає основним висновкам роботи. Дослідження свідчить про ґрунтовну професійну підготовку дисертанта, вказує на зацікавленість у предметі роботи. Дисертація Макухи Марини Василівни «Журнал «Друкарство» як тип періодичного видання для фахівців видавничої справи та редагування» відповідає спеціальності 27.00.05 – теорія та історія видавничої справи та редагування, профілю спеціалізованої вченої ради Д 26.001.33 Київського національного університету імені Тараса Шевченка та вимогам «Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.03.2007 № 423 (зі змінами, внесеними згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 11.11.2009 р. № 1197, від 12.09.2011 р. № 955), а її автор заслуговує на присудження наукового ступеня кандидат наук із соціальних комунікацій за спеціальністю 27.00.05 – теорія та історія видавничої справи та редагування.