АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук із соціальних комунікацій

Київ–2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі видавничої справи та редагування

Інституту журналістики Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці імені М. О. Максимовича Київського національного університету  ім. Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 10.  

Українська журналістика початку ХХ століття – один із найдинамічніших, найцікавіших і водночас найменш вивчених дослідниками періодів  її  розвитку. Вона рясніє десятками реалізованих і нереалізованих журналістських та видавничих проектів, до втілення яких у  несприятливих для українського національного руху умовах було причетно  немало відомих, маловідомих і зовсім ще не пізнаних досі сучасниками особистостей.

Серед тих, чий внесок у розбудову української журналістики означеного періоду особливо вагомий, постать Симона Петлюри – у числі перших. Донедавна це ім’я була відоме передусім як політик. Здебільшого саме довкола його політичної діяльності й досі тривають гострі суперечки і серед політиків, і серед учених. У науковій літературі  можна знайти чимало характеристик Петлюри, які нерідко цілковито суперечать одна одній.

Натомість в оцінці діяльності С. Петлюри як журналіста, редактора, публіциста, видавця подібне різноголосся віднайти важко. З одного боку, тому що цей аспект багатогранної діяльності дослідниками вивчений найменше, а з іншого, – вагомість, обшир, професійний рівень його напрацювань, творчі й організаторські здібності навіть для опонентів цієї особистості видаються незаперечними.   

Актуальність дослідження можна розглядати у двох площинах. По-перше, для повноти й об’єктивності історії української журналістики важливо визначити роль і місце часопису «Украинская жизнь», який і досі  не став предметом окремого дослідження. По-друге, вкрай важливо об’єктивно оцінити роль редактора цього часопису Симона Петлюри, його внесок у розвиток української журналістики, українського національно-визвольного руху та ствердженні національної свідомості українців. Адже донині діяльність С. Петлюри як редактора, видавця і журналіста також  комплексно не досліджувалася.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Розбудова державності України» (номер державної реєстрації 196015204), Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка «Системи масової комунікації та світовий інформаційний простір» (номер державної реєстрації  01БФ045-01) і наукової теми кафедри видавничої справи та редагування «Історія української видавничої справи».

Мета дослідження – ґрунтовно й комплексно дослідити на основі різноманітного документального матеріалу діяльність часопису «Украинская жизнь» та його головного редактора Симона Петлюри в контексті пробудження національної свідомості українського народу та розв’язання «українського питання».

Для досягнення поставленої мети визначено такі основні завдання:

1. Проаналізувати стан дослідження проблеми в українській та зарубіжній історіографії та визначити повноту й об’єктивність  її осмислення в науковій літературі.

2. Дослідити умови формування світогляду Симона Петлюри та передумови становлення його як патріотично зорієнтованого українського журналіста, редактора, видавця.

3. Висвітлити реалізовані й нереалізовані  редакторські та видавничі проекти керівника редакції, спрямовані на видання періодичних і неперіодичних  друкованих ЗМІ.

4. З’ясувати суспільно-політичні передумови заснування часопису «Украинская жизнь» та роль його редактора у формуванні редакційної політики.

5. Проаналізувати програмні засади часопису та організацію роботи редакції, штатних і позаштатних співробітників;

6. Окреслити й проаналізувати основні проблемно-тематичні напрями діяльності часопису.

7. Окреслити місце і значення публіцистики С. Петлюри на сторінках «Украинской жизни» в контексті історії української журналістики, зокрема проблем сучасного українського державотворення в цілому.

Об’єктом дослідження є публікації, вміщені на сторінках журналу «Украинская жизнь», редакторська діяльність Симона Петлюри, пов’язана з виданням цього та інших часописів.

Предметом дослідження є процес становлення та розвитку російськомовного журналу «Украинская жизнь», редакторської та публіцистичної діяльності його засновника та головного редактора Симона Петлюри, а також процес ствердження та обстоювання ідеї української незалежності у контексті публікацій журналу.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період від початку 1912 року, часу виходу в світ першого випуску «Украинской жизни», до кінця 1917 року, коли побачило світ останнє число цього часопису.  

Методи дослідження. Для досягнення завдань, зумовлених метою роботи, використано методи емпіричного та теоретичного досліджень. Під час аналізу літературно-публіцистичних праць, вивчення біографічно-творчих аспектів діяльності працівників «Украинской жизни» застосовано також біографічний, порівняльний, жанрово-стилістичний, проблемно-тематичний методи. Методологічною основою дисертаційного дослідження є історизм, достовірність, наукова об’єктивність.

Наукова новизна. У дослідженні вперше науково обґрунтовано закономірність виникнення нового часопису «Украинская жизнь» та його місце в історії української журналістики, висвітлена роль Симона Петлюри як редактора цього видання, а також 23-річна його журналістська й публіцистична діяльність у кількох інших виданнях. Уперше на основі архівних даних, які понад 70 років зберігалися під грифом «таємно» й були «недоступними» навіть для науковців, проаналізовано низку  антиукраїнських актів царського режиму – таємних і гласних циркулярів, указів, розпоряджень, спрямованих на заборону української мови, друкованого слова, а також на пригнічення українського руху. У роботі переглянуто й уточнено факти про життя й діяльність не тільки Симона Петлюри, але і його соратників – Дмитра Донцова, Дмитра Дорошенка, Сергія Єфремова, Леоніда Жебуньова, Олександра Корша, Олександра та Софії  Русових, Олександра Саліковського та інших досі маловідомих особистостей, переосмислюється чимало подій української історії, повертаються із забуття достойні імена.

Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що за нинішньої ситуації в Україні петлюрівські ідеї не втратили методологічного значення і навіть набувають нових аспектів. Вони актуальні в контексті сучасної внутрішньої, зовнішньої інформаційної політики, єднання нації довкола ідеї незалежності й будівництва міцної суверенної держави, а також з огляду на відновлення історичної пам’яті українського народу. Усебічно проаналізована організація роботи часопису «Украинская жизнь», його проблемно-тематична палітра допоможе у написанні повніших і ґрунтовніших розділів із історії української журналістики періоду національно-визвольного руху українського народу. У праці висвітлено проблеми українського національного відродження у період 1912–1917 років, введено до наукового обігу невідомі або маловідомі факти з біографії Петлюри, які сприятимуть розвіюванню сформованих ще радянською пропагандою у багатьох читачів стереотипів щодо оцінки діяльності цієї особистості. Матеріали й висновки дослідження можуть бути використані для поглибленого  вивчення не лише журналу «Украинская жизнь», а й усієї редакторської та публіцистичної діяльності С. Петлюри, слугуватимуть практичному застосуванню у реальній сучасній журналістиці. Дослідження є важливим підґрунтям для видання посібників з історії української преси та видавничої справи, політології, відповідних лекційних курсів для вищих навчальних закладів з філологічних, історичних, філософських дисциплін, а також для підготовки шкільних підручників; може допомогти й українським політикам, яких С. Петлюра закликав завжди ставити на перше місце у своїй діяльності державні, а не партійні інтереси.

Особистий внесок дисертанта  полягає у спробі комплексного висвітлення діяльності Симона Петлюри як редактора і автора журналу «Украинская жизнь», а також аналізу проблемно-тематичної палітри цього часопису. Дисертаційне дослідження, автореферат, а також опубліковані наукові статті, в яких викладено основні положення наукової роботи, виконані здобувачем самостійно.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорена і схвалена на засіданні кафедри видавничої справи та редагування Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Усі структурні частини дисертації апробовані в публікаціях у виданнях, затверджених ВАК України, а також у доповідях: на Всеукраїнській  науковій конференції, присвяченій ювілею з дня народження Симона Петлюри (Полтава, 2005), Міжнародній конференції «Українська журналістика-2007» (Київ, 2008), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Соціальні комунікації в Україні та за її межами: глобальне та національне» (Дніпропетровськ, 2009), Всеукраїнській науково-практичній конференції  «Наукова школа Романа Іванченка» (Київ, 2009), Міжнародній науковій конференції «Журналістика-2010: методологія досліджень у галузі соціальних комунікацій» (Київ,  2010), на презентаціях книг автора у Парижі з нагоди 80-х роковин з дня вбивства С. Петлюри (2006), Міжнародному науково-практичному колоквіумі «Сучасне сприйняття постаті Симона Петлюри» (Париж, 2006), Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 130-річчю від дня народження  С. Петлюри (Нью-Йорк, 2009), на ХІІІ форумі видавців у Львові (Львів, 2006). Матеріали дослідження використовувалися під час підготовки лекцій з історії журналістики у Львівському університеті ім. І. Франка та  читання лекцій для студентів філологічного факультету Чернівецького національного університету
ім. Ю. Федьковича.

Публікації з теми дисертації. Результати наукових пошуків і досліджень знайшли відображення у десятьох публікаціях, зокрема двох – одноосібно написаних книжкових виданнях, чотирьох надрукованих у фахових наукових, ще чотирьох – у не фахових наукових виданнях.

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Складається зі вступу, 3 розділів (13 підрозділів), висновків, списку використаних джерел (213 позицій). Загальний обсяг дисертації –
193 с.

Основний зміст роботи - у прикріпленому файлі!