ВІДГУК
офіційного опонента на дисертацію
"Симон Петлюра як редактор журналу "Украинская жизнь”
(1912 – 1917)”
Миронюка Дмитра Івановича
(науковий керівник – доктор філологічних наук,
професор Тимошик Микола Степанович),
поданої на здобуття наукового ступеня кандидата наук
із соціальних комунікацій за спеціальністю
27.00.04 – теорія та історія журналістики

  Вивчення історії розвитку культури має надзвичайно важливе значення для незалежної України, для розвитку громадянської свідомості, визначення та ствердження її національних ідеалів. Важливим складником історії культури є історія журналістики, публіцистики, друкарської справи та книговидання.

  Аналіз тенденцій розвитку журналістики та публіцистики в Україні в окремі періоди її історії, їх впливу на розвиток інтелектуального рівня суспільства, на практичне життя є важливим завданням дослідників. Особливе зацікавлення викликає друге десятиліття ХХ століття. У цей час журналістика і видавнича справа розвивалися за умов боротьби за незалежність, швидкого поширення нових засобів виробництва, зростання рівня освіти, загальної культури, науки, самосвідомості. Такий досвід має серйозне теоретичне і практичне значення в умовах сучасної України, яка вкотре на новому рівні трансформується у демократичну державу з ринковою економікою. Важливо всебічно дослідити та оцінити з сучасних позицій здобутки вітчизняної журналістики, що мали місце в період національного самоусвідомлення початку ХХ століття, для використання в повсякденній практиці, оскільки наша сучасність багато в чому повторює наше минуле.

  Початок ХХ століття для української журналістики – мабуть, один із найдинамічніших та найцікавіших періодів її розвитку. Він рясніє десятками журналістських та видавничих проектів, до втілення яких у несприятливих для українського національного руху умовах були причетні, як зазначає дисертант, "відомі, маловідомі та зовсім не знані сучасниками особистості”. На жаль, ми не завжди володіємо повноцінною, достовірною інформацією. Багато ще трактуємо з позицій старої радянської ідеології, багато чого залишилося невідомим для загалу досі. Як не парадоксально, але саме національне, власне українське, дуже важко входить у нашу сучасність. Маємо на увазі як національно зорієнтовані часописи різного періоду, так і особистостей, які долучилися до творення цих видань.

  Відрадно, що саме аналізу журналістики, публіцистики початку ХХ століття, а також редакторської та публіцистичної діяльності одного з найвідоміших діячів тогочасної національної культури Симона Петлюри присвячена дисертація Дмитра Івановича Миронюка "Симон Петлюра як редактор журналу "Украинская жизнь” (1912 – 1917)”.

  Актуальність обраної теми не викликає жодних сумнівів. Про розвиток преси зазначеного періоду з’являються час від часу фундаментальні дослідження, як і про діяльність окремих особистостей в контексті розвитку української журналістики. Чимало матеріалів знаходимо і про Симона Петлюру. Проте про нього як редактора журналу "Украинская жизнь” зазвичай згадується побіжно. Тому цінність дисертації Дмитра Івановича насамперед у комплексності дослідження цієї співпраці. По-різному можна ставитися до Симона Петлюри як особистості, героя чи, як зазначали радянські ідеологи, антигероя, багато можна знайти зараз недоліків та суперечностей у його житті та діяльності, але його значення для розвитку української національної культури, журналістики, політики переоцінити важко.

  У своєму дослідженні пан Дмитро Миронюк детально проаналізував наукові розвідки, присвячені осмисленню життєвого шляху та діяльності Симона Петлюри, а також розгляду редагованого ним часопису "Украинская жизнь”, поділивши їх на три групи: діаспорні публікації, публікації радянської пори, наукова продукція посткомуністичної доби на теренах колишнього СРСР; а також провів їхній порівняльний аналіз (сторінки 9-29). Найбільшою за кількістю публікацій і найрізноманітнішою за тематикою є діаспорна група. Причину цього дисертант цілком логічно вбачає у більших можливостях доступу до матеріалів і не обмеженні з політичних причин в оприлюдненні публікацій (сторінки 33-34). Також подана детальна джерельна база дослідження (сторінки 29-33).

  Детальному аналізу журналістської, публіцистичної та редакторської діяльності присвячені другий та третій розділи дисертації. Дослідник детально змалював етапи зростання та становлення Симона Петлюри як журналіста та культурно-політичного діяча, подав деякі досі невідомі біографічні дані (сторінки 38-48). Багато уваги приділено його співпраці з газетою "Слово” (сторінки 48-67).

  У третьому та четвертому підрозділах другого розділу детально проаналізовано Дмитром Івановичем структуру та програмні засади уже часопису "Украинская жизнь”, принципи подачі матеріалів, а також добору авторів видання (сторінки 67-99). Особливо цінним, на нашу думку, є перелік псевдонімів та криптонімів, що полегшить роботу майбутнім дослідникам.

  Ретельно пан Миронюк підійшов до власне аналізу публікацій "Украинской жизни ”. Цьому присвячений третій розділ дисертації. Умовно можна виділити два тематичні блоки. Перший – дослідження діяльності осередків «Просвіти», мовне питання, економічна проблематика, проблеми нової української преси, місійна роль українського мистецтва (підрозділи 1-5, с. 116-159). Другий блок – аналіз жанрових та стильових особливостей публіцистики Симона Петлюри, де основні акценти зосереджені на його доробку в "Украинской жизни” (підрозділ 6, с. 159-167).

  Загалом, наукове дослідження пана Дмитра Миронюка характеризується структурованістю, методичною завершеністю та чіткістю зроблених висновків. Послідовно і логічно розкриваються, аналізуються й аргументуються положення, винесені на захист. Їх зміст доказово розкривається за допомогою методів емпіричного та теоретичного дослідження. На основі глибокого аналізу об’єкта дисертаційного дослідження, наукової розробки та інтерпретації автор доходить точних теоретичних висновків.

  Приємне враження справляють, зокрема, точні й змістовні визначення синтетичного характеру, вміння сформулювати висновки і результати вивчення тієї чи іншої проблеми. Додаймо сюди, що рецензоване дослідження прикметне умінням зреалізувати поставлені завдання, провести глибоке й складне дослідження проблеми, усвідомленням нових перспектив її подальшої розробки.

  Проте маємо декілька зауважень і побажань.

  По-перше, варто уважніше редагувати пропонований текст. Як приклад, на с. 26 читаємо: " У філологічних науках та науках із соціальних комунікацій маємо лише дві дисертації, в яких досліджується значний пласт публіцистичної діяльності Симона Петлюри. Це зокрема кандидатська дисертація О. Чекмишева, захищена 1996 р. [206], та докторські – С. Квіта, захищена 2000 року [81], О. Богуславського, захищена 2009 р. [17] ”. Отже, дисертацій три. Проте автор, розкривши суть трьох цих досліджень, на с. 27 знову наголошує: "Таким чином, проблематика редагованої Петлюрою "Украинской жизни" не стала об’єктом вивчення цих двох дисертантів-журналістикознавців”. У висновках до першого розділу згадуються уже дисертації лише О. Чекмишева та О. Богуславського.

  По-друге, не зовсім зрозумілим є виокремлення у дисертації підрозділу "Київська газета "Слово” як предтеча московської "Украинской жизни”. Період виходу цієї газети, а це 1907-1909, не входить у часові рамки, винесені у назву дисертації. До того ж дисертант зазначає, що Симон Петлюра "друкувався, був засновником чи співзасновником, а також був співробітником більш як у двадцяти періодичних виданнях ” (сторінка 48). То за яким принципом обрано зазначену газету?

  По-третє, вважаємо зайвою подачу біографій авторів часопису "Украинская жизнь”, оскільки це не є метою та завданням даної дисертації і дещо розосереджує увагу.

  По-четверте, варто, на нашу думку, більше подати статистичних та бібліографічних даних.

  Однак висловлені зауваження і побажання не применшують значення роботи і внесок дисертанта у журналістикознавчу галузь.

  Основні положення дисертації висвітлені у десяти публікаціях, зокрема двох одноосібно написаних книжкових виданнях, чотирьох публікаціях, надрукованих у фахових наукових, ще чотирьох – у нефахових наукових виданнях. Дисертант виступив на 5 наукових конференціях. Автореферат і публікації повністю відображають зміст дисертації.

  Зміст роботи, об’єкт і предмет дослідження, основні положення і результати відповідають спеціальності, з яких дисертація подана до захисту.

  Дисертація та автореферат написані грамотно, відчувається авторський стиль. Виклад змісту дослідження легкий, логічний і послідовний.

  Наукова розвідка свідчить про ґрунтовну професійну підготовку дисертанта, вказує на зацікавленість і продуктивність у дослідницькій роботі.