Релігійна проблематика щодо якості її висвітлення, на жаль, досить нерівномірно представлена у сучасних мас-медійних комунікаціях. Про це думаєш, коли переглядаєш стереотипні публікації про чергові релігійні свята, короткі інформаційні повідомлення про конкретні події в діяльності тієї чи іншої конфесії. Часто домінує надмірна інформаційна спрощеність та поверховість висвітлення. Негативу додає й те, що нерідко питання релігії трактуються в контексті політичних подій з усіма непривабливими акцентами. Особливо ж до цього долучається Інтернет, де читачі форумів, буває, привносять те, що з погляду професійної етики не дозволяють собі фахові журналісти. Врешті, наслідки таких публікацій та їх сприйняття масовою аудиторією далекі від бажаного ідеалу. Тому звернути увагу на висвітлення релігійної тематики у ЗМІ і запропонувати шляхи її покращення мали б дослідники.
   Саме з цього погляду книга проф. Бойко А.А. «Релігія в мас-медіа України» є актуальною і потрібною – для вчених в плані усвідомлення наукової проблеми, для представників ЗМІ, а також для викладачів вузів, котрі готують завтрашніх журналістів. Власне, у ній враховано всі аспекти питання: запропоновано теоретико-методологічний аспект дослідження релігійних тем у мас-медіа України, виведено типологію релігійної інформації в мас-медійному просторі, привернуто увагу до професійних стандартів та водночас показано характер висвітлення етноконфесійних проблем. А вдало дібрані додатки стануть корисними для тих журналістів, хто хотів би спробувати себе в цій тематичній спеціалізації, як, до речі, і для викладачів навчального курсу з «Проблематики ЗМК», у якому, чесно кажучи, релігійна тематика подається студентам досить таки побічно – більш традиційно вивчаються політика, економіка, культура тощо. Книга Бойко А.А. допоможе виробити підходи до висвітлення релігійної інформації, підкреслює необхідність дотримання етичних стандартів та потребу релігієзнавчих знань при роботі з такого роду інформацією.
  Наукове видання є новаторським з того погляду, що воно відкриває перспективний напрям у журналістикознавстві – дослідження релігійної мас-медійної комунікації. Увагу привертає заглиблення у тенденції функціонування релігійних ЗМІ, які мали б найбільш повно та об'єктивно показати комунікування щодо питань релігії у суспільстві і тим заповнити ті прогалини, якими грішать загальноінформаційні видання. Як зазначає Бойко А.А., сьогодні в Україні функціонує біля 380 їх найменувань: друкованих видань, радіо- та телепрограм, які, поруч з суспільними та політичними мас-медіа, займають сталу частку загальноінформаційного простору нашої держави. Вони майже не вивчені, адже дослідження цього сегменту журналістики почалося лише за часів незалежності, тож при тенденціях до його розширення водночас постає потреба і в його фаховому осмисленні, зокрема – у покращенні якості такого роду журналістики. У книзі Бойко А.А. до уваги береться не лише медіа-простір, що твориться ЗМІ, які представляють класичні для України релігії, а й той інформаційний сегмент, який формують ЗМІ інших конфесій. Особливо ж наголошується на потребі толерантності, взаємоповаги як способові запобігання конфліктам, на потребі фахових кадрів для такого роду масово-інформаційних видань.
  Дослідниця, віддаючи належне якісному висвітленню у ЗМІ релігійної інформації, окреслює і шляхи її покращення. Це і більше роз’яснення світоглядних та духовних цінностей різних релігій, і висвітлення їхньої ролі у вирішенні соціальних проблем, де авторитет церкви міг би зіграти важливу роль: проблеми екології, еміграції, торгівлі людьми, усиновлення, адаптації до суспільства людей із соціальних груп ризику тощо. Думається, подібних моментів справді не вистачає українським ЗМІ для повноти відображення ролі церкви у суспільстві та підняття її авторитету. Науковець виправдано застерігає перед зловживанням поняттями «церква і влада», «релігія і політика», перед використанням авторитету церкви у політичних кампаніях. Саме нефахова журналістика подає викривлений образ релігії в суспільному сприйнятті, коли просить церковних діячів прокоментувати політичні події, висловити прогнози, а брак знань призводить, крім того, і до фактичних помилок та некоректних висловлювань. Важливим у роботі є наголос на термінології, якою оперує журналіст (секта, віровчення, культ), на потребі її розуміння. Так же актуально звучить застереження авторки перед невиправданими оцінними висловлюваннями на зразок «розкольники», «уніати», «філаретівці» тощо з боку журналістів. Вона вважає: настав час, коли інформаційна кількість публікацій на релігійну тематику повинна нарешті переходити в якість.
    Важливим аспектом наукової розвідки Бойко А.А. є наголос на характері висвітлення етнорелігійної тематики, адже саме її поверхова подача у ЗМІ та як наслідок підсвідоме засвоєння масовою аудиторію завідомо спланованих маніпулятивних моделей нерідко провокують вибухонебезпечні моменти: протистояння між УПЦ МП та УПЦ КП, УПЦ МП та УГКЦ, загострюють дискусії навколо канонічності, прозелітанства тощо, а у крайніх їх виявах ЗМІ доходять навіть до пропаганди та зловживання етнічними стереотипами: конфлікт між патріархатами впроваджується в побутову свідомість як конфлікт між українцями і росіянами.
    Застереження дослідниці перед небезпекою етнічних конфліктів на релігійному підґрунті, які можуть бути спровоковані ЗМІ, має досить вагомі підстави. Не виняток – і висвітлення ісламської релігії, яку, буває, теж подають через етнічний (з семантичними конотаціями «чужого») чинник, а також іудаїзму та етнічних релігій інших народів, що населяють Україну. Важливим є застереження перед небезпекою так званої «мови ворожнечі» на шпальтах ЗМІ, перед її руйнівним впливом на міжконфесійні та міжетнічні стосунки.
    Всі ці теоретичні зауваження дослідницею виведено на ґрунті численних емпіричних прикладів, знакових для сучасного інформаційного простору. З огляду на досвід ЗМІ авторка виправдано застерігає перед небезпекою ксенофобії та дискримінації на основі етнорелігійного чинника та формулює принцип толерантності як визначальний для діяльності мас-медіа при висвітленні релігійної інформації будь-якого характеру. Таким чином вона визначає концептуальні засади роботи ЗМІ в сучасному українському поліконфесійному та поліетнічному суспільстві, що постають як одна з необхідних умов їх якісного функціонування. Цінним є висновок про те, що релігійна проблематика у ЗМІ «має отримати об’єктивне, повне, адекватне, фахове висвітлення в засобах масової інформації», адже «досвід доводить, що ігнорування, перекручування спотворення будь-яких відомостей призводить до викривлення інформаційного простору держави, а отже, не сприяє адекватному формуванню суспільної думки».
    Важливу роль у підготовці такого роду видань відіграють добре продумані практичні завдання для майбутніх ф фахівців з представленої проблематики, серед них – немало творчих, працюючи над якими, майбутній журналіст має можливість реалізувати засвоєні підходи у власних медіа-текстах.
  Книга Бойко А.А. «Релігія в мас-медіа України» уже стала знаковим явищем як для українського журналістикознавства, так і для прикладних мас-медійних технологій, які у щоденних фахових буднях використовує кожен журналіст. Сподіваємося, що запропонований її авторкою дослідницький напрям та окреслені перспективи продовжаться серією наукових пошуків вітчизняних дослідників, зокрема і її учнів, та будуть корисними практикам ЗМІ.

Василик Любов, к. філол.н., зав. кафедри
журналістики ЧНУ ім. Ю.Федьковича