Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут журналістики

Василик Любов Євгенівна

УДК 007 : 304 : 0708292 (09)(477) «312»

Сучасна світоглядна публіцистика
літературнохудожніх видань в контексті
історії української журналістики:
концептосфера національної ідентичності

Спеціальність 27.00.04 – теорія та історія журналістики

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора наук із соціальних комунікацій

Київ – 2010

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі соціальних комунікацій Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий консультант:  доктор філологічних наук, професор

                                        Бойко Алла Анатоліївна,

                                        Київський національний університет

                                        імені Тараса Шевченка,

                                        Інститут журналістики,

                                        професор кафедри соціальних комунікацій

Офіційні опоненти:          доктор філологічних наук, професор  

                                             Сидоренко Наталія Миколаївна,

                                             Київський національний університет

                                             імені Тараса Шевченка,

                                             Інститут журналістики,

                                             завідувач кафедри історії журналістики

                                            доктор філологічних наук, професор     

                                            Ткаченко Олена Григорівна,

                                            Сумський державний університет,

                                            завідувач кафедри журналістики та філології

                                            доктор наук із соціальних комунікацій, доцент

                                            Бутиріна Марія Валеріївна,                      

                                            Дніпропетровський національний 

                                            університет імені Олеся Гончара, завідувач

                                            кафедри реклами та зв’язків з громадськістю

Захист дисертації відбудеться 25 січня 2011 р. об 11.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.33 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ119, вул. Мельникова, 36/1, Інститут журналістики

        З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці ім. М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: м. Київ33, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розіслано  23 грудня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат наук з соціальних комунікацій                                         Носова Б.М. 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

   Актуальність дослідження. У контексті складних трансформаційних процесів, пов’язаних з подоланням спадщини тоталітарного минулого і переходом до відкритого інформаційного суспільства, в центрі уваги багатьох мас-медіа постають проблеми формування національної ідентичності та самоусвідомлення. Актуалізувалася проблема національної ідентичності і в зв’язку з глобалізаційними тенденціями. Як правило, такі масштабні за своєю суттю комунікаційні дискусії веде публіцистика – складова сучасної медіа-комунікації, тож в контексті окреслених тенденцій вона потребує детальнішої уваги і дослідницького прочитання. Світоглядна публіцистика дає екзистенційну основу окремому індивіду та цілій нації, допомагає самовизначенню особистості, соціалізує, ідеологізує суспільне життя в руслі націєтворчих прогностичних тенденцій. Це той тип журналістської діяльності, який вербалізує важливіші особитісні та національні світоорієнтири. У різних аспектах така публіцистика ставала об’єктом медіа-критичних студій. Дослідження світоглядної публіцистики вмотивовувалося органічністю її зв’язку з процесами національного становлення на різних етапах українського минулого і сьогодення, а також поставало в контексті розвитку української журналістики.

   Потреба в науковому дослідженні сучасної публіцистики актуальна з огляду на ті націєтворчі ідеї, які вона вносить в  масовокомунікаційний дискурс, актуалізує в сучасному українському соціумі, адже нерідко вони вербалізуються крізь призму важливіших концептів, ідеологем, які постають в епіцентрі суспільних дискусій, торкаючись визначальних питань буття особи та нації – центрових проблем «великого тривання». З огляду на те, що в сучасному медіа-просторі за напливом різнорідної інформації людина ризикує загубитися в її потоці, втрачає можливість зорієнтуватися щодо сутнісного, важливішого, розмивається її світоглядна цілісність та національна ідентичність, а також з огляду на уніфікаційні тенденції світової глобалізації, світоглядна публіцистика набуває особливого значення: у визначальних, важливіших для екзистенції людини і народу обставинах саме вона здатна підтримати суспільство в його світобуттєвих орієнтирах, допомогти ідентифікуватися в перехідному трансформаційному соціумі, визначитися з приводу важливіших цінностей. Така публіцистика веде комунікаційний дискурс із суспільновизначальних екзистенційних сутностей. Розуміння суті цих дискусій дозволить пролити світло на важливіші питання національного розвитку та ролі в них медіа, простеження важливіших концептуальних дискусій в той чи інший період історії української журналістики допоможе з’ясувати, які націєтворчі проекти домінували в окремих історичних обставинах, як журналістика розвивала чи трансформувала важливіші суспільні ідеї, як їх спрямовувала та які національні перспективи окреслювала.

   В історії української журналістики вона не мала лінійного розвитку. Зародившись ще у ХІХ – на поч. ХХ ст. у творчості М. Костомарова, І. Франка, М. Грушевського, Ю. Бачинського, В. Липинського, М. Міхновського й ін. публіцистів та отримавши розвиток у публіцистичних дискусіях щодо національнокультурних орієнтирів у 1920ті рр. та щодо національнодержавницьких перспектив у 1930ті рр. в західноукраїнській та емігрантській пресі, вона потім зазнала занепаду через позажурналістські обставини. Натомість розвиток світоглядності як засади публіцистичної творчості спостерігаємо в діаспорі – публіцистика І.Багряного, М.Шлемкевича, Ю.Вассияна, В.Яніва тощо. І лише зі здобуттям незалежності, коли відновлюється спадкоємність багатьох історикожурналістських тенденцій, світоглядна публіцистика як явище української журналістики повертається в масову комунікацію. Її передумови також спостерігаємо у нелегальній пресі ОУНУПА та в самвидавчій публіцистиці українського шістдесятництва (І.Дзюба, Є.Сверстюк, В.Мороз, М.Осадчий, В.Чорновіл). В умовах «замкнутого простору» вони формували духовну альтернативу тоталітарній системі, преса самвидаву відобразила національнодуховні пошуки українських «незгідних», інтелігенції опору. У цей же контекст вписуємо і самвидавчу пресу поч. 1990х рр.

   Звертаючи увагу на націєтворчу світоглядну публіцистику сьогодення, яка й стала предметом нашого дослідження, помічаємо її найперші витоки в дискурсі українських літературнохудожніх газет та журналів 19801990х рр., оскільки саме ці видання почали повертати в масовокомунікаційний простір важливіші дискусії щодо майбутнього України, її самовизначення, шляхів та перспектив розвитку держави. Вони чи не першими серед тодішніх видань започаткували дискурс української незалежності та самостійності. То був час створення Народного руху, заснування товариства «Меморіал», розкриття публіцистами «білих плям» минулого, до чого причетні В.Чорновіл, Л.Лук’яненко, Михайло та Богдан Горині, І.Дзюба, Є.Сверстюк, П.Мовчан, А.Погрібний, О.Глушко та ін. публіцисти. Їхні виступи ставимо в контекст аналогічних національновизвольних рухів на теренах інших країн соцтабору – польської «Солідарності», литовського «Саюдіса» тощо. Світоглядна публіцистика з виразною національною інтенцією (комунікативним наміром) та настановчістю стала домінантою «Літературної України», визначила проблемнотематичні аспекти «Дзвону», «Вітчизни», «Дніпра», «Києва», «Березолю», «Сучасності», а уже з падінням «залізної завіси» та поступовим переходом України до відкритого інформаційного суспільства стала явищем ширшого медіа-простору. І нині світоглядна публіцистика визначає контент багатьох якісних вітчизняних видань («Універсум», «Український тиждень», «ПостПоступ», «День», «Україна Молода», «Українська правда» тощо), залишаючись однією з важливіших медіа-складових інформаційного дискурсу. Це засвідчує репрезентативність її духовного досвіду, уможливлює встановлення певних пресових тенденцій.

   В історії української журналістики місце світоглядної публіцистики особливе. Її теоретик М.Шлемкевич підкреслив, що на відміну від тих європейських держав, де національний світогляд формувався на університетських кафедрах, в Україні він формувався переважно публіцистами. В.Здоровега також зауважив, що публіцистика посідала особливе місце в духовному житті України, пояснюючи це історичною долею і своєрідною ментальністю бездержавного народу, який своє духовне утвердження і свій самозахист шукав у публічному слові. Не виняток і нинішній період. Сьогодні теж можемо спостерегти тенденцію деукраїнізації національної преси, тож звернення до публіцистики світоглядної, націєтворчої, набуває особливої актуальності. Вона покликана вербалізувати важливіші націєтворчі проекти, формувати суспільну свідомість, опонувати тоталітарним ідеологемам у масовій свідомості та сприяти суспільній консолідації, трансформації соціуму в єдине ціле. Важливе ведення публіцистами багатоаспектного діалогу з національної проблематики, яка впродовж тривалого часу ігнорувалася недемократичним суспільством, потреби формування ними  світоглядних суспільних орієнтирів. Тож публіцисти аналізують минуле з його суперечливими національними реаліями, розвивають дискурс національної еліти, осмислюють етнічні вартості в контексті розвитку українського суспільства на межі століть, в контексті теоретичних концепцій української державності та глобалізаційних чинників. Це питання, що отримують різні рівні обґрунтування – від публіцистичноемоційних до науково виважених, чим визнається, що світоглядна публіцистика – важливий фактор в самоусвідомленні нації, особливо в умовах її державного становлення на тлі нерозв’язаних проблем трансформаційного суспільства. В новітніх масовокомунікаційних реаліях публіцисти ведуть суспільний діалог з приводу важливості ролі, завдань, типології, пріоритетів та шляхів формування цілісної національної свідомості, закладають у масовій психології ключові національні поняття, на тематичному діапазоні національної проблематики простежують громадську думку, виявляють резонанс порушених світоглядних проблем. Дослідження такого роду журналістики актуальне в контексті масмедійних реалій, позначених, зокрема, й тенденціями «духовного вакууму», релятивності й дискурсивності багатьох беззаперечних національних цінностей, що теж спостерігається в мас-медіа. З такого погляду світоглядна публіцистика, вважаємо, заслуговує на окреме прочитання. Дослідження її в розрізі важливіших концептів дозволить об’ємніше усвідомити концептосферу національної ідентичності, ґрунтовніше усвідомити наступність чи, навпаки, трансформацію цієї ідеї в історії журналістики.

  Наукова проблематика, заявлена темою дослідження, у вітчизняному журналістикознавстві не має усталених закономірностей вивчення. Поняття світоглядна публіцистика, яке обумовлює зміст роботи, хоч і з’явилось у теоретичному дискурсі понад півстоліття тому, але й досі не отримало однозначного потрактування. Практично положення, продуковані науковою рефлексією, в концептуальній площині до останнього часу не розроблялися. І лише з 1990х помічаємо спроби повернути в науковий дискурс поняття світоглядної публіцистики (В.Здоровега, Й.Лось, Т.Лильо, І.Полянський, Т.Хоменко). Проблема сучасного термінологічного дискурсу теорії публіцистики, зокрема її концептуальних засад, близьких до світоглядних, поставала у працях В.Буряка; сутність концептуальної публіцистики (нерідко ці терміни є синонімічними) актуалізувала у своїх дослідженнях Н.Габор; маємо й вербалізацію в науковому дискурсі близького до світоглядної поняття глибокої та органічної публіцистики (О.Александров, Т.Лильо). Але, незважаючи на широке коло публікацій, єдине визначення світоглядності не розроблено, тож ця теоретична проблема – вписати термін у теорію публіцистики – потребує синтезу всіх зауваг, висловлених науковцями, виведення спільних категорій у розумінні явища та більш цілісного його осмислення. У зв’язку з цим завданням методологічною базою роботи послужили й праці дослідників з питань особливостей публіцистичного тексту як специфічного різновиду тексту у контексті соціальної практики та культури (враховано погляди В.Здоровеги, Ю.Лазебника, А.Москаленка, О.Мукомели, А.Мамалиги, В.Галич та ін. науковців на теорію та історію публіцистики; погляди В.Іванова та В.Різуна на специфіку сучасної масмедійної комунікації).     

    Тривалу історію вивчення має й феномен концепту, теорія якого викликала інтерес зарубіжних та українських дослідників. Багатоаспектність поняття обумовлює різноплановість дослідницької рефлексії щодо даного об’єкта:  комунікативна стилістика, лінгвокультурологія, лінгвопсихологія. Серед журналістикознавців проблему актуалізували дослідники мови мас-медіа (К.Серажим, Я.Прихода, Н.Станкевич). Проблема концепту близька до семіотичних досліджень, в основі яких також лежить знак, тому дотичні до теми роботи теоретичні розробки таких основоположників семіотичного вчення (Р.Барт, У.Еко, Ю.Лотман).

    Зважаючи на розуміння концепту як семіотичного мовного знаку, що реалізує себе не в останню чергу і в пресовому дискурсі, пропонуємо прочитати за його допомогою світоглядну публіцистику – виділити важливіші концепти та простежити розгортання їхньої дискурсивності в плані вираження національноідентифікаційної настановчості. Такий методологічний підхід, виведений на основі теоретичного осмислення уже відомих практик стосовно аналізу тексту пропонується вперше. Застосовуємо метатеоретичний підхід до напрацювань наукових дисциплін й інтегруємо результати дослідження концепту та наближених до нього феноменів (ідеологеми, культурного коду) у рамках єдиної методологічної теорії світоглядної концептуалізації важливіших свідомістних кодів засобами публіцистики. Тож обґрунтовуємо потребу міждисциплінарного підходу.

   Вивчення концепів у даному контексті дозволить висвітлити численні питання, пов’язані із феноменом світоглядної публіцистики як видом творчості концептуального характеру, зокрема проблему концептуальної настановчості публіцистичного дискурсу; питання впливу концептів на медіа-ефективність; питання мотивації звернення публіцистів до тих чи інших концептів; питання ефективних комунікаційних інструментів (концепти як механізм донесення національних субстанційних понять до масової свідомості); питання конструювання націєтворчих реалій засобами масової комунікації (концепти в контексті медіа-картини світу).

   Оскільки джерельною базою дисертаційного дослідження стала публіцистика сучасних літературнохудожніх видань, у ступені розробленості проблеми враховано праці дослідників, присвячені з’ясуванню її особливостей (Н.Желіховська, Ю.Колісник, М.Комариця, І.Моторнюк). Водночас підкреслюємо принагідне звернення до світоглядної публіцистики окремих авторів, які виступали у цих виданнях (І.Дзюба, Є.Сверстюк, А.Погрібний, М.Рябчук, О.Пахльовська, Р.Іваничук, О.Глушко та ін.) та незначний обсяг осмислення її як масмедійного явища сучасності.  Наразі така публіцистика краще вивчена в історикній ретроспективі (статті М.Костомарова, М.Драгоманова, І.Франка, Б.Грінченка, М.Міхновського, М.Грушевського, С.Подолинського, Ю.Липи тощо) – в розрізі окремих постатей чи видань в історії вітчизняної преси. Тож як масовокомунікаційне явище сьогодення світоглядна публіцистика сучасності має бути введена до наукового журналістикознавчого обігу та стати предметом історикожурналістських досліджень, що й ставимо собі за мету, враховуючи нерозробленість даної проблеми.

   У дисертаційному дослідженні пропонується методологічний підхід, який здатен доповнити традиційний історикожурналістський аналіз пресової парадигми того чи іншого періоду, обґрунтовується можливість застосувати концептуальне прочитання для вивчення тенденцій розвитку світоглядної публіцистики. Вважаємо, його можна використати і при аналізі всієї публіцистики чи окремого періоду в її розвитку, але світоглядна публіцистика як ідейно задана концептуальна творчість оперує певними концептами, ідейносмисловими домінантами, ідеологемами, маючи на меті інтегрувати їх в масову свідомість. Дисертанткою здійснюється спроба її прочитання через важливіші концепти, простежується їхня трансформація в масмедійних текстах, встановлюється духовний зв'язок між особливостями історикожурналістського трактування тих чи інших концептів та їх сьогоднішнім смисловим наповненням (розвитком чи трансформацією), що залежить від масовокомунікаційних реалій в контексті тих чи інших періодів розвитку українського суспільства. Таким чином досліджується широкий настановчосмисловий простір концептів як основних масмедійних понять в об’ємних контекстуальних параметрах.

   Через концепти пропонується простежити важливіші націєтворчі дискусії в трансформаційному українському сьогоденні. А оскільки ці дискусії в переважній більшості розвивалися навколо питань національної ідентичності і пошуку національних орієнтирів, перспектив державного становлення України на сучасному етапі, то в центрі нашої уваги постають саме ті концепти, які стояли в епіцентрі цих макрокультурних ідентифікаційних шукань. Основними у цьому дискурсі визначаємо концепти Україна, свобода, Бог, душа і пам'ять. Підкреслюємо і їх найрозвиненішу комунікаційну складову в націєтворчих дискусіях, і частотність їх смислової актуалізації у текстах світоглядної публіцистики. Все це дозволяє спрямувати пошуки в напрямку перспективної дослідницької методології. У теоретичній частині роботи обґрунтовуємо її доцільність, а в прикладній застосовуємо запропоновані теоретичні підходи на практиці.

   Переконані, що журналістика, в т. ч. світоглядна публіцистика, в плані настановчих дій оперує концептами як культурними кодами епохи. Будьяка культурна епоха, за Р.Бартом, постає як система таких кодів, знаків, символів. Вони складають її текст як цілісну структуру. У журналістиці концепти підкреслюють концептуальну політику видання, визначають його основні ідейні концепції, домінантні для суспільства дискусії. Аналізуючи з цього погляду світоглядну публіцистику, помічаємо, що культурні концепти Україна, свобода, Бог, душа та пам'ять посуті окреслюють націєтворчий пресовий дискурс кін. ХХ – поч. ХХІ ст. та визначають його як сумарний текст епохи з певною системою духовних кодів – основних засадничих цінностей. Звідси через концепт як універсальну категорію інтерпретуються важливіші дискусії, концептуальний аналіз дозволяє простежити, як вони розвиваються в конкретних текстах, у конкретний період, в дискурсах певних видань.

   Вважаємо за потрібне в контексті вивченості наукової проблеми врахувати також науковий доробок дослідників проблеми націєтворчості у ЗМК: С.Андрусів, Ю.Залізняка, В.Лизанчука, Т.Лильо, Й.Лося, І.Михайлина, О.Мукомели, Н.Сидоренко, Б.Потятиника, В.Різуна та ін. дослідників, які визначили її як одну з важливіших завдань медіа, особливо – в умовах трансформаційного періоду, та простежили її розвиток в ті чи інші історикожурналістські періоди. Беремо до уваги погляди О.Пономарева на літературномистецьке шістдесятництво як один із чинників українського національного відродження в XX ст., положення Н.Зелінської про наукову комунікацію як один із засобів боротьби за національне наповнення усіх форм громадського і культурного життя, погляди А.Бойко на релігію в історичному плані, де вироблялися концептуальні дискусії щодо духовного розвитку нації. Також актуальними в наших наукових пошуках є спостереження М.Бутиріної про мас-медіа як середовище функціонування релігійних стереотипів, М.Тимошика про націєтворчу роль релігії в духовній свідомості українців. З огляду на нашу мету – розглянути концептуальну настановчість націєтворчого публіцистичного дискурсу сьогодення – спостереження дослідників дають можливість об’єктивніше побачити ті чи інші тенденції в історикожурналістському минулому, помітити їх спадкоємність чи трансформацію і таким чином ввести сучасну публіцистику в історію вивчення української журналістики загалом... (текст повністю у прикріпленому файлі)