14:26 Коли життя за гратами краще рідного дому - 2. Інтерв'ю з дітьми з притулку для неповнолітніх | |
Всі вони опинились у притулку для неповнолітніх не від доброго життя. Діану, якій скоро 18-ть – з 5 років виховував батько, його методи ставали все жорстокіші і дівчина пішла з дому… Написала в міліції заяву про насильство, і опинилась в притулку…Зараз сподівається, що її забере до себе мама… - Розкажи, як ти сюди потрапила? - У мене в сім’ї були складнощі: насилля зі сторони батька, я пішла з дому, добрі люди привели мене сюди, про що я не жалкую, мабуть… - Одразу сюди потрапила, чи довелось десь скитатися? - Декілька днів – перші два, я ночувала у друзів, потім я пішла в міліцію. Хлопець мій туди відвів. У міліції мені сюди сказали звернутися, що тут мені нададуть допомогу: житло, їжу і звідси вже направлять – що далі робити. - Написала в міліції заяву на батька? Якось цю справу вже вирішили? - Написала так. Сказали, що будуть вирішувати, я думаю, що вже були з їх сторони якісь дії… - Мама в тебе є? - Мама з татом в розводі – вже 13 років, я була мала і залишилась з батьком. - Де зараз мама? - Мама проживає в районі біля Чернівців, вона вже до мене заходила, казала, що все буде добре, була дуже щаслива, що зі мною все добре, все гаразд. - Хочеш до неї? - Так, так… - Коли ти станеш повнолітньою ти повинна будеш покинути притулок…? - Так, але в мене ще така ситуація складна – ні паспорта, ні свідоцтва про народження – в мене нічого не має, сказали, що будуть допомагати і з цим питанням - і потім вже будемо вирішувати. - Про що мрієш? - Щоб в мене в житті все було нормально, не так як було. Все змінити і себе і свій світогляд і взагалі – щоб в мене не було ніколи так як було до цього, повністю почати все з сторінки нової. - Ким хочеш стати? Вже десь навчалась після школи? - Ситуація така складна. Я після школи нікуди не пішла. І Зараз я хочу вчитись далі, але на якісь такій професії, яка потрібна людям – може перукар, можливо візаж, це буде вирішуватись потім. - Про яку родину ти мрієш? - У мене вже є наречений – неофіційний, два роки зустрічаємось…Але поки що хочу до мами пожити, бо я її дуже давно не бачила, ми спілкувались тільки по телефону, хочу пожити з мамою певний час, а потім вже буде видно. - Бажаю тобі успіху! І чого ти побажаєш усім дітям, молодим дівчатам, хлопцям? - Я бажаю, щоб у кого є якісь проблеми в сім’ї , щоб вони не боялися звернутися за допомогою до міліції до якихось органів і навіть якщо їх приводять в притулок, щоб вони не боялись – це я знаю по собі, це лиш перші дні складно, я сама звідси тікати хотіла, але потім все нормально – люди нормально ставляться в притулку до дітей, з розумінням – і перші дні проходять, а потім вже все влаштовує, я сама це зрозуміла і зараз вже добре. Дуже багато знайомих з’явилось – хтось прибуває, хтось йде на навчання, кожен день нові люди… *** Юля теж втекла з дому через насилля батька, каже мама була поруч – та нічого не робила, не захищала. 17-літня дівчина знайшла роботу офіціантки і півтори місяця знімала квартиру, переховуючись від батьків. Ті подали у розшук, та коли Юлю знайшла міліція – вона відмовилась їхати додому: обрала притулок.- Яка твоя історія, як ти сюди потрапила? - Насилля зі сторони батька, мама не захищала – стоїть зі сторони на все це дивиться. Мені це все набридло, я пішла з дому – літом півтори місяці знімала квартиру, робила офіціанткою, і потім ще підробляла, де могла, щоб мати чим платити за житло. Батьки не знали де я є, подали в розшук. Міліція, коли знайшла мене, привезла сюди. - Назад до батьків не повернула? - Батьки хотіли мене забрати – мама приходила, але я не хочу з ними жити - Що ти хочеш, як ти бачиш своє майбутнє, про що мрієш? - Ой, я таке мрію… Мрію мати свій бізнес – займатись шкіряними головними уборами, шапками! - Десь ти навчались цьому? - Я навчаюсь в 3 училищі – кравець головних уборів - Як тобі в притулку, як адаптувалась, як тобі ставлення? - Ставлення не те що нормальне, а відмінне, мені тут дуже подобається, порівняно з тим, що було у мене в житті, ніби в рай попала…Дуже подобається… - Що б ти хотіла усім побажати? - Хотіла за батьків… але батьків ми не вибираємо. Дай Бог, щоб в житті у всіх сталось так, як вони хочуть. Щоб не було нічого поганого, щоб на їхньому шляху були тільки хороші люди. *** Історія 13-літнього Дімки відрізняється від попередніх. Він сам не розуміє чому опинився в притулку: гуляв собі де хотів, був з якоюсь тіткою у лікарні, а потім його привезли сюди. Зараз служба у справах неповнолітніх вивчає ситуацію у родині хлопчика і шукає відповідь на запитання: чому дитина опинилась без догляду.- Я сюди потрапив з лікарні. Я там був з тіткою. - А чого тебе сюди забрали? - Не знаю - Є в тебе батьки? - Є - І мама, і тато? - Да, є - Хочеш до них повернутися? - Да - А де вони зараз? - Мама дома, тато в Києві - Чого мама тебе не приходить не забирає? - Вона була у мене, документи роблять… - Хочеш до неї, додому? - Да, хочу - І до тата хочеш, що він повернувся? - Да! - Як тобі тут, в притулку? - Добре - Скільки ти вже тут? - Скоро буде 2 місяці - Знайшов друзів? - Знайшов, багато - Чим займаєтеся тут? - Наприклад, я деколи займаюсь спортом: граю у волейбол, бігаю, ранкову гімнастику роблю рано… Граюсь, складаю мозаїки, замітаю, помагаю старшим і молодшим - Ким хочеш стати? - Я хочу стати трактористом! - Чого ти обрав таку професію? - Бо тракторист він може і орати, і все возити, і волочити – ну, багато в тракториста роботи. - А ти вже пробував – був у трактор? - Да, я вже їхав сам на тракторі - Сподобалось тобі? - Да, їхав сам, а батько чекав збоку. Але я залетів у слуп – там де тормозити, я нажав газ - Не покалічився? - Ні, лиш передок зігнувся у тракторі - А про що ти ще мрієш? - Я мрію, щоб я міг жити як нормальні діти, як всі люди - Що побажаєш всім дітям? - Щастя, здоров’я… Щоб не попадали сюди, щоб грошей багато мали, щоб побистріше вийшли звідси… Здоров’я, щастя, успіху. *** Аня свою історію розповідати відмовилась. Доки я розмовляла з іншими дітьми – вона поралася на кухні – мила посуд, прибирала, помітно було, що її тут сприймаються як свою. Ми все ж познайомились, я попросила розповісти її про притулок, про мрії і побажання всім дітям і батькам… Вона говорила і ніби щиро посміхалась, а очі весь час були мов заплакані – ще ніколи такого не бачила. Волосся в неї теж неймовірного кольору – кольору дуже яскравого сонця – природна білявка. Наприкінці розмови стало зрозуміло, чому вона тут опинилась…- Скільки ти тут вже? - Буде 7 місяців - Ти найдовше з усіх… - Так - Як тобі тут, як себе почуваєш? - Нормально, добре, не обіжають, кормлять, одівають, сплю тут. На вихідні дивимось телевізор – граєм в ігри даже, в такі дні – понеділок, вівторок… - з вчителями займаємось : історії цікаві розказують, про природу і ведуть нас скрізь… Тут хорошо, тут поганого нічого немає, то що додому не можна ходити, то да… скучно. - Хочеш додому? - Да - Ти вже поступала кудись після школи? - Ні ще - А куди хочеш? - На повара, моя подруга вона готує і пішла на повара вчитись. І я коли до неї приходила, вона мене навчила і мені сподобалось - І про що ти мрієш? - Мрію, щоб звідси вийти, щоб все було добре у мене - Про яку родину ти мрієш? - Поки що ні про яку, ще не думаю про це - Тоді побажання – для батьків… - Мамі, татові бажаю щастя, здоров’я, всього найкращого, щоб не скучали – скоро буду. Подружці теж привіт – щоб не скучала, приходила, не забувала… Альона, це від Ані. Щоб приходила… Може сьогодні вона почує і прийде. - І ще загальне для усіх дітей і усіх батьків побажання... - Діти, щоб слухались своїх батьків і не попадали сюди в притулок, щоб потім вони не тікали з притулку, щоб себе добре вели, а батьки, щоб не кричали на дітей, щоб дуже їх не пугали, щоб вони не тікали з дому… Л.Репка
| |
|
Всього коментарів: 0 | |