Головна » 2009 » Грудень » 2 » Історія однієї мами. У чому щастя материнства або відповідь на питання Чи робити аборт?
18:01
Історія однієї мами. У чому щастя материнства або відповідь на питання Чи робити аборт?

 Я поспілкувалась з 3-ма молодими мамами, кожна з них, з тих чи інших причин, стояла перед вибором: народжувати чи ні – і кожна попри всі труднощі наважилась стати мамою! Чи не жалкують? Читайте далі...

Історія перша – «Чи народжувати, якщо ти – одна?»

Їй було нелегко. Завагітніла дівчина у 23 роки, та про одруження мови не було. Дівчина жила з молодшою сестрою, мама була закордоном, з батьком сім’я не жила (ні з своїм, ні з батьком дитини). Але вона наважилась народжувати. Про те, що дівчина поїхала до пологового будинку знала лише її сестра…Зимової ночі, на таксі, одна…Сама народила, сама і виховує сина, йому скоро 6, він здоровий, кмітливий і дуже любить свою матусю. Саме син спонукав дівчину йти далі і досягати більшого. Держава допомогла 1000 гривень після народження дитини і щомісячною допомогою, яка спочатку складала біля 30 гривень, тепер біля 100. Та дівчина ні про що не шкодує, з продавця вона перетворилась на власника двох магазинів, успішну бізнес-леді і найголовніше щасливу молоду маму, нехай і одиначку. Ми говорили в неї вдома, за чашкою чаю…

Вагітність у мене була незапланована, і спочатку я була «в шоці».
Перший день у мене був «ступор», я не розуміла, що відбувається, що ж має бути.
Але чим ближче до пологів, тим більше звикала, вже сама поводила себе, як
дитина…

- Ти не була заміжня?

Ні, і не збирались.

         -  Чи після вагітності задумувалися над цим, чи ти була готова одна виховувати дитину? 

Я не можу сказати була я готова чи ні, ну, так склалося…Єдине, що зараз син постійно каже: «Мама, коли ти вийдеш заміж і у мене буде братик чи
сестричка, я віддам їм свої іграшки…». От, зараз в мене вже постає питання про те, що пора виходити б заміж, а тоді в мене і не було такого…Я вважаю, що краще
бути одною, ніж бути з ким попало. Я рада, що моя дитина не бачила, що це таке, коли тато прийшов п’яний, коли мама з татом сваряться, коли не зрозуміло чого і
де тато ходить вечорами-ночами і чого мама плаче в подушку.

Хоча, так – він не отримав якоїсь чоловічої моделі поведінки. Раніше, коли йому було 1,5 - 2 роки воно відчувалося – з жінками він досить легко спілкувався, а до чоловіків – ще придивлявся, а тепер – він у дитсадку і досить добре дружить з усіма.

-          Важко було самій, хто підтримав …? 

Батьки, хоч були не поруч зі мною, але підтримали повністю. Я коли, завагітніла, я не знала, як це комусь сказати. Мама була закордоном і от вона подзвонила, ми щось говоримо, а потім вона каже:

- Мені такий сон наснився…

- Який?

- Мені приснилось, що ти кажеш: «Мамочка, я тут вагітна, пришли нам гроші на фрукти»... Доню,це правда?

- Мама, нам на фрукти вистачає грошей…

- Доню, ти вагітна?

На цьому місці моя співрозмовниця голосно і радісно засміялась – тепер, а тоді – була дуже здивована, адже про свою вагітність ще взагалі нікому
не казала…

Не знаю, маму з дитиною завжди щось зв’язує, мабуть на відстані це відчуття сильніше. А тато то взагалі – він прийшов до нас в гості, і я кажу «Тато, ти станеш дідусем», а він мені так спокійно «Добре, я пішов на роботу», і пішов! (Сміється).

          Думала про те, щоб відмовитися від дитини, про те, щоб не народжувати, зробити аборт?

…Я дізналась, що вагітна на диво пізно, аж на 15-17 тижні…Коли я лежала на тому кріслі і це сказав мій лікар-гінеколог, я навіть не встигла щось подумати, як він, мабуть, побачивши той подив і шок на моєму обличчі, відповів: «І не думай, у тебе вже майже повністю сформована дитина, ти народиш, все буде добре», – чомусь я йому повірила, і так і сталось. Лікар пояснив, що якщо це перша вагітність, то можна ще щось думати робити до 8 тижнів… Пізно було щось робити, я не наважилась, бо це був занадто великий ризик, в першу чергу тоді для мене.  А мій малюк через 2 тижні уже почав рухатись, і з того часу я ні разу більше не замислювалась над абортом…


-         
А якби раніше дізналися, зробила б аборт?не вбивай мене, мама!

Можливо, я не знаю… Коли я дізналась, що я вагітна і який строк,  я подумала: раз ця дитина так довго ховалась, але все ж є – значить вона має бути, повинна народитись 


-          Коли ти зрозуміла, відчула, що ти «Мама!»?

-         
Я не пам’ятаю точно, але на останніх місяцях вагітності, я була дуже щаслива... І всі це помічали, хоча до пологів мені ніхто про це не казав. Справа в тому, що коли
всі родичі дізнались, вони між собою говорили: «Люда вагітна, але заміж вона не виходить, тому нічого їй не кажіть, щоб не нервувати». Але от потім всі підтвердили
в один голос, що я була дуже щаслива! Особливо 7, 8, 9 місяць, коли вже, як колобок – я дивлюсь на фотографії, я там така щаслива, не знаю чого (посміхається)! І точно ще перед тим, як я народила, я  знала, відчувала і усвідомлювала, що я – мама!

-         
Пам’ятаєш той день, коли їхала у пологовий будинок?

-         
ніхто не знав, що вона поїхала у пологовий будинокЗвичайно! Була зима, пізній вечір, темно, а дерева такі гарні скрізь - всіяні снігом, осяяні місяцем. Пам’ятаю, я дуже хотіла пройтися пішки до пологового будинку. Сумка в мене вже була за два тижні наперед зібрана, і в принципі, я ще тоді відчула, ніби пора народжувати, але по строкам ще було рано і лікар сказала: «Коли знов відчуєш – одразу викликай швидку, не чекай». От я дочекалась цього дня. Одягнула пальто і вже мала виходити, але моя молодша сестра почала плакати і кричати на мене, що нікуди мене пішки не пустить, я з нею ледь не посварилась – я дуже хотіла йти до пологового будинку пішки – на вулиці було так гарно! Але добре, що вона вмовила мене викликати хоча б таксі, якщо не швидку. А коли, я сіла вже таксі, він виїхав з двору, і почав їхати досить швидко – вулиці ж пусті, бо ніч, тай питає: «Куди їдемо, мамочка?», - я кажу, - «В роддом!», - і все, 20 км на годину, потрошки, повільно…Мабуть, боявся, що народжу прямо в машині! (сміється) …

      І ніхто крім сестри не знав, що я поїхала в пологовий будинок, ніхто…Я вже потім після пологів, коли мене вивезли з родзалу – я лежала і писала смс-ки всім-всім, мені дзвонили-вітали, а я мобільний ховала під одіяло, бо не можна ж було…

Ура! Дякую, мама, що ти мене народила!

Одною було дуже важко і ставлення лікарів, усього персоналу – всі питали чому, дивувались і обурювались, що я одна … Це вже 2003, тоді вже і партнерські пологи практикували… І хоч я в окремій палатілежала, умови все ж були «не дуже» – не було навіть де помитись, душ ніби на поверсі був, але там постійно було закрито, а у палаті був лиш тазик з написом «для тіла», от я гріла воду і там і милась…Це ж пологовий будинок, а створені умови гігієни для тих, хто народжує – були жаливі. Тому важко, важко… Але, от пам’ятаю, коли його мені вперше занести показати – я сказала: «дитина кольору індіго», бо він був якийсь фіолетовий, чомусь! (посміхається). А потім я його розмотала і почала рахувати пальчики на руках і ногах, пізніше мені казали, що це майже всі мами спочатку так роблять (посміхається)!

-        Гі-гі-гі! Огій!!!  Коли він перший раз посміхнувся, перший крок, слово, що пам’ятаєш?

У принципі все пам’ятається. У нас є і такий альбомчик - «Мій перший альбом», ми там вклеювали фотографії, підписували по-смішному... От, розкажу про перше слово, хоч я не знаю, чи можна це рахувати словом…Він мав десь місяців два, два з половиною і ввечері, коли ми лягали спати, я забула вимкнути світло і заснула. Ну, і пацан вночі відкриває очі і шось там «гі-гі-гі», я кажу,: «Яке гі-гі-гі, третя година ночі, лягай спати!», – він так на мене дивиться, такий осмислений погляд і каже: «Огій»!, – і розвертається на бочок, лягає спати. Я виключила світло, обняла його і думаю «Ого, моя дитина сказала перше слово - огій!» (сміється). 

-         
Ти змогла побудувати собі кар’єру, як тобі це вдалося, це не виходить і у всіх тих, у кого мама з татом під боком…

Жінка, коли їй важко, вона мобілізується і вона щось робить... Коли з’явилась дитина, я мобілізувалась, бо це стимулює досить сильно…От, якщо ти можеш проходити  другу зиму в старих черевиках,т о дитина фізично не зможе, бо вона в них не влізає, треба знайти десь гроші на ті черевики…І, якщо нема на кого «спихнути» цю проблему – найти гроші, починаєш думати, викручуватися, кудись рухатися, а вкінці-кінців дивишся – «Опа, а куди я прийшла?!». Тато з мамою звичайно допоможуть, але  в них постійно сидіти на шиї теж не добре, тому я рухалась вперед і навіть не помітила, як стала власницею двох магазинів, як цього всього досягнула, бо не кар’єра була ціллю!

тепер вони дуже щасливі!-         
Ти зараз щаслива, що ти не відмовилася від дитини, народила і не кинула її?

Так, мама любить дитину лише за те, що вона її дитина. Мама-крокодилиця любить свого крокодилика, бо він найкращий. Коли з’являється дитина, мама починає більше переживати за когось ніж за себе і вона, крім того, що стимулюється ставати краще, вона стає добріша, жіночніша, щира, більш серйозна, добра, бо вже все добре. Я почала розуміти, що раз  тут не вийшло, значить ми перейдемо так, а тут гора, нащо нам лізти вгору – краще обійдемо…

-         
Ти казала, що коли йому було рік-два ти хотіла ще одну дитину, зараз би наважилась?

Так, єдине, що я не бачу коло себе людини настільки сильної. Я розумію,що моя сила є в тому, що я взяла на себе відповідальність таку як малий. А чоловіки…на даний момент, я не знаю людину, яка б не боялась взяти відповідальність за жінку, за дитину.  Зараз син настроєний, що він
хоче тата, сестру, брата…

-         
А питає, де тато?

Ні, у нього вже пройшов цей період, він зрозумів, що Дід Мороз краще, бо він приходить з подарунками, а з тата ніякого толку…Навіть не знає, коли день народження в дитини…

 

          -   Щоб , ти порадила усім і хто думає, варто народжувати чи ні? Якщо воно того варте, то через що? яке ж це щастя

 Жінка сама для себе повинна визначати, якщо жінка вважає, що вона самодостатня особистість і може чогось навчити цю дитину, то варто. Так, буде тяжко, але це таке – сьогодні тяжко – поплакала, а завтра прокинулась - воно вже ніби нормально. Головне налаштовувати себе – має бути добре, воно не може бути погано, ну, як це в мене і погано – такого не буває!

Але мені важко дивитися, коли дитина для мами «обуза» - тягар, і мама розуміє, що «я летіла би зараз кудись уверх», а дитина її тримає і не пускає від землі, я б таким жінкам радила краще не мати дітей. Я не можу сказати, що мене дитина не тримала, я просто коли хотіла щось зробити, я брала дитину на руки і йшла разом з нею, не зациклювалась на невдачах. А народжувати дитину, щоб потім постійно на неї кричати, мені жаль тих дітей і мамів, вони ж таке втрачають...  Дитина вона завжди для чогось дається, вона теж чогось вчить маму та й всю родину – тата, маму, бабусю, дідуся. Не тільки мама дитині потрібна, але і дитина мамі…


-          Ти уявляєш, що б було, якби ти не народила?…

 Я у даний момент все рівно була б саме в цій точці, питання в тому з чим би я прийшла: зараз в мене є дитина, квартира, в мене плюс-мінус все є…Я завжди ти могла мене вбити?вважала, що як воно стається, воно і є найкраще для мене.


-         
Порада від тебе усім – найголовніше настроювати себе, що все буде добре?

Не просто все буде добре, а в мене все буде, добре, так як я хочу, тому я повинен хотіти лише найкращого, уникати негативних думок. Бути на позитиві, вірити!


В цей час до нас підійшов її синочок, розповідає, як він разом з мамою розгадував кросворд про «людину-павука», і як він щойно дивився програму, про те з чого складаються атоми, і про те, що хоче сестричку чи братика

Ми допили з його мамою чай, поговорили на різні теми, про грип, захист малюка і вакцинацію, про чоловіків та про материнське щастя…і для себе я зрозуміла, заради такого, можливо, навіть трохи егоїстичного щастя – відчуття, що ти Мама, що ти дала життя новій людині, яка може стати письменником, вчителем, генієм… народжувати безсумнівно варто!

У той тиждень я поспілкувалась ще з двома молодими мамами, та про їх історії трохи пізніше…Подумаємо над цією…

автор статті: Лариса РЕПКА

матеріал звучав на радіо "Буковина" у програмі "Символи" 27.11.09


Категорія: Статті випускників ЧНУ | Переглядів: 1357 | Додав: Lara | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 3
3 Ben  
0
Leairnng a ton from these neat articles.

2 Lara  
0
))Дякую, але тут ще "ого-го" прогріхів, я коли читаю маститих журналістів - теж так кажу, вчитись нам і вчитись, завжди) biggrin

1 Ірина (лише вчуся)  
0
Так вміло і так все переконливо. Може, колись і я так напишу......... Добре бути випускником і вже все знати................

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]