18:01 Історія однієї мами. У чому щастя материнства або відповідь на питання Чи робити аборт? | |
Я поспілкувалась з 3-ма молодими мамами, кожна з них, з тих чи інших причин, стояла перед вибором: народжувати чи ні – і кожна попри всі труднощі наважилась стати мамою! Чи не жалкують? Читайте далі... Історія перша – «Чи народжувати, якщо ти – одна?» Їй було нелегко. Завагітніла дівчина у 23 роки, та про одруження мови не було. Дівчина жила з молодшою сестрою, мама була закордоном, з батьком сім’я не жила (ні з своїм, ні з батьком дитини). Але вона наважилась народжувати. Про те, що дівчина поїхала до пологового будинку знала лише її сестра…Зимової ночі, на таксі, одна…Сама народила, сама і виховує сина, йому скоро 6, він здоровий, кмітливий і дуже любить свою матусю. Саме син спонукав дівчину йти далі і досягати більшого. Держава допомогла 1000 гривень після народження дитини і щомісячною допомогою, яка спочатку складала біля 30 гривень, тепер біля 100. Та дівчина ні про що не шкодує, з продавця вона перетворилась на власника двох магазинів, успішну бізнес-леді і найголовніше щасливу молоду маму, нехай і одиначку. Ми говорили в неї вдома, за чашкою чаю…
Вагітність у мене була незапланована, і спочатку я була «в шоці». - Ти не була заміжня? Ні, і не збирались. - Чи після вагітності задумувалися над цим, чи ти була готова одна виховувати дитину?
Я не можу сказати була я готова чи ні, ну, так склалося…Єдине, що зараз син постійно каже: «Мама, коли ти вийдеш заміж і у мене буде братик чи
Хоча, так – він не отримав якоїсь чоловічої моделі поведінки. Раніше, коли йому було 1,5 - 2 роки воно відчувалося – з жінками він досить легко спілкувався, а до чоловіків – ще придивлявся, а тепер – він у дитсадку і досить добре дружить з усіма.
- Важко було самій, хто підтримав …?
Батьки, хоч були не поруч зі мною, але підтримали повністю. Я коли, завагітніла, я не знала, як це комусь сказати. Мама була закордоном і от вона подзвонила, ми щось говоримо, а потім вона каже:
- Мені такий сон наснився…
- Який?
- Мені приснилось, що ти кажеш: «Мамочка, я тут вагітна, пришли нам гроші на фрукти»... Доню,це правда?
- Мама, нам на фрукти вистачає грошей…
- Доню, ти вагітна?
…
На цьому місці моя співрозмовниця голосно і радісно засміялась – тепер, а тоді – була дуже здивована, адже про свою вагітність ще взагалі нікому
Не знаю, маму з дитиною завжди щось зв’язує, мабуть на відстані це відчуття сильніше. А тато то взагалі – він прийшов до нас в гості, і я кажу «Тато, ти станеш дідусем», а він мені так спокійно «Добре, я пішов на роботу», і пішов! (Сміється).
Думала про те, щоб відмовитися від дитини, про те, щоб не народжувати, зробити аборт?
…Я дізналась, що вагітна на диво пізно, аж на 15-17 тижні…Коли я лежала на тому кріслі і це сказав мій лікар-гінеколог, я навіть не встигла щось подумати, як він, мабуть, побачивши той подив і шок на моєму обличчі, відповів: «І не думай, у тебе вже майже повністю сформована дитина, ти народиш, все буде добре», – чомусь я йому повірила, і так і сталось. Лікар пояснив, що якщо це перша вагітність, то можна ще щось думати робити до 8 тижнів… Пізно було щось робити, я не наважилась, бо це був занадто великий ризик, в першу чергу тоді для мене. А мій малюк через 2 тижні уже почав рухатись, і з того часу я ні разу більше не замислювалась над абортом…
- Можливо, я не знаю… Коли я дізналась, що я вагітна і який строк, я подумала: раз ця дитина так довго ховалась, але все ж є – значить вона має бути, повинна народитись
- Коли ти зрозуміла, відчула, що ти «Мама!»?
-
-
- І ніхто крім сестри не знав, що я поїхала в пологовий будинок, ніхто…Я вже потім після пологів, коли мене вивезли з родзалу – я лежала і писала смс-ки всім-всім, мені дзвонили-вітали, а я мобільний ховала під одіяло, бо не можна ж було…
Одною було дуже важко і ставлення лікарів, усього персоналу – всі питали чому, дивувались і обурювались, що я одна … Це вже 2003, тоді вже і партнерські пологи практикували… І хоч я в окремій палатілежала, умови все ж були «не дуже» – не було навіть де помитись, душ ніби на поверсі був, але там постійно було закрито, а у палаті був лиш тазик з написом «для тіла», от я гріла воду і там і милась…Це ж пологовий будинок, а створені умови гігієни для тих, хто народжує – були жаливі. Тому важко, важко… Але, от пам’ятаю, коли його мені вперше занести показати – я сказала: «дитина кольору індіго», бо він був якийсь фіолетовий, чомусь! (посміхається). А потім я його розмотала і почала рахувати пальчики на руках і ногах, пізніше мені казали, що це майже всі мами спочатку так роблять (посміхається)!
- Коли він перший раз посміхнувся, перший крок, слово, що пам’ятаєш?
У принципі все пам’ятається. У нас є і такий альбомчик - «Мій перший альбом», ми там вклеювали фотографії, підписували по-смішному... От, розкажу про перше слово, хоч я не знаю, чи можна це рахувати словом…Він мав десь місяців два, два з половиною і ввечері, коли ми лягали спати, я забула вимкнути світло і заснула. Ну, і пацан вночі відкриває очі і шось там «гі-гі-гі», я кажу,: «Яке гі-гі-гі, третя година ночі, лягай спати!», – він так на мене дивиться, такий осмислений погляд і каже: «Огій»!, – і розвертається на бочок, лягає спати. Я виключила світло, обняла його і думаю «Ого, моя дитина сказала перше слово - огій!» (сміється).
-
Жінка, коли їй важко, вона мобілізується і вона щось робить... Коли з’явилась дитина, я мобілізувалась, бо це стимулює досить сильно…От, якщо ти можеш проходити другу зиму в старих черевиках,т о дитина фізично не зможе, бо вона в них не влізає, треба знайти десь гроші на ті черевики…І, якщо нема на кого «спихнути» цю проблему – найти гроші, починаєш думати, викручуватися, кудись рухатися, а вкінці-кінців дивишся – «Опа, а куди я прийшла?!». Тато з мамою звичайно допоможуть, але в них постійно сидіти на шиї теж не добре, тому я рухалась вперед і навіть не помітила, як стала власницею двох магазинів, як цього всього досягнула, бо не кар’єра була ціллю!
-
Так, мама любить дитину лише за те, що вона її дитина. Мама-крокодилиця любить свого крокодилика, бо він найкращий. Коли з’являється дитина, мама починає більше переживати за когось ніж за себе і вона, крім того, що стимулюється ставати краще, вона стає добріша, жіночніша, щира, більш серйозна, добра, бо вже все добре. Я почала розуміти, що раз тут не вийшло, значить ми перейдемо так, а тут гора, нащо нам лізти вгору – краще обійдемо…
-
Так, єдине, що я не бачу коло себе людини настільки сильної. Я розумію,що моя сила є в тому, що я взяла на себе відповідальність таку як малий. А чоловіки…на даний момент, я не знаю людину, яка б не боялась взяти відповідальність за жінку, за дитину. Зараз син настроєний, що він
- Ні, у нього вже пройшов цей період, він зрозумів, що Дід Мороз краще, бо він приходить з подарунками, а з тата ніякого толку…Навіть не знає, коли день народження в дитини…
- Щоб , ти порадила усім і хто думає, варто народжувати чи ні? Якщо воно того варте, то через що?
Жінка сама для себе повинна визначати, якщо жінка вважає, що вона самодостатня особистість і може чогось навчити цю дитину, то варто. Так, буде тяжко, але це таке – сьогодні тяжко – поплакала, а завтра прокинулась - воно вже ніби нормально. Головне налаштовувати себе – має бути добре, воно не може бути погано, ну, як це в мене і погано – такого не буває!
Але мені важко дивитися, коли дитина для мами «обуза» - тягар, і мама розуміє, що «я летіла би зараз кудись уверх», а дитина її тримає і не пускає від землі, я б таким жінкам радила краще не мати дітей. Я не можу сказати, що мене дитина не тримала, я просто коли хотіла щось зробити, я брала дитину на руки і йшла разом з нею, не зациклювалась на невдачах. А народжувати дитину, щоб потім постійно на неї кричати, мені жаль тих дітей і мамів, вони ж таке втрачають... Дитина вона завжди для чогось дається, вона теж чогось вчить маму та й всю родину – тата, маму, бабусю, дідуся. Не тільки мама дитині потрібна, але і дитина мамі…
- Ти уявляєш, що б було, якби ти не народила?… Я у даний момент все рівно була б саме в цій точці, питання в тому з чим би я прийшла: зараз в мене є дитина, квартира, в мене плюс-мінус все є…Я завжди вважала, що як воно стається, воно і є найкраще для мене.
-
Не просто все буде добре, а в мене все буде, добре, так як я хочу, тому я повинен хотіти лише найкращого, уникати негативних думок. Бути на позитиві, вірити!
В цей час до нас підійшов її синочок, розповідає, як він разом з мамою розгадував кросворд про «людину-павука», і як він щойно дивився програму, про те з чого складаються атоми, і про те, що хоче сестричку чи братика…
Ми допили з його мамою чай, поговорили на різні теми, про грип, захист малюка і вакцинацію, про чоловіків та про материнське щастя…і для себе я зрозуміла, заради такого, можливо, навіть трохи егоїстичного щастя – відчуття, що ти Мама, що ти дала життя новій людині, яка може стати письменником, вчителем, генієм… народжувати безсумнівно варто!
У той тиждень я поспілкувалась ще з двома молодими мамами, та про їх історії трохи пізніше…Подумаємо над цією…
автор статті: Лариса РЕПКА матеріал звучав на радіо "Буковина" у програмі "Символи" 27.11.09
| |
|
Всього коментарів: 3 | ||||
| ||||