Згущуються темні хмари над Україною. Небо вже майже готове до грози. Люди, це наше небо! Небо, під яким ми живемо. Як гірко, що чужі темні хмари встелили наш обрій!

Повітря стає аж надто концентрованим несподіванками. Без сумніву для когось це не сюрприз, а давно побудована стратегія. Але дана ситуація є бідою для українця. Є черговим нещастям для держави. Національна ідея перетворюється на міждержавний конфлікт. Як тяжко і сумно розуміти це. Я дипломований український медик. Я військово зобов’язана особа. Зовсім нещодавно читала підручники з історії і уявляла як діяла медицина у військових умовах. Що ж, з ситуацією в державі, зовсім скоро, не дай Боже, я відчую на собі те, що переживали мої прабабуся і прадідусь. І як не дивно - не страшно за себе. Страшно за батьків, що проживши і відчувши народження вільної держави зараз будуть споглядати за руйнуванням ще зовсім нестійких принципів суверенності нашої України. Як шкода, що влада, на яку опирається народ, не укріплює державну ідею, як таку. Дуже гірко стає коли Президент, з великої літери пишу лише з поваги до майбутніх, гідних носіїв даної посади, не рахується з народом. Не вкладається в голові, стільки ж треба мати нахабності, черствості, самолюбства і егоїзму аби підняти хвилю народної невдоволеності до піку, носити на совісті сотню жертв і втекти з рідної землі опираючись на боязнь за власну безпеку. Я просто не розумію, що тепер робити людям? Невже брати до рук зброю? Але як же інакше коли чужі військовослужбовці гуляють нашими дорогами?! Мене, мабуть як і багатьох, сьогодні мало цікавлять наміри Росії, але мене навіть дуже хвилює доля моїх співвітчизників. Ситуація, яка склалась на півдні і частково на сході України підігріває мою кров. Змушує чітко обдумувати і аналізувати події. Нажаль важко достеменно розібратись в сьогоденні, бо як на мене, зовсім не зрозуміло де закінчується непорозуміння між народом і політикою, а де починаються виокремлюватись амбіції окремих осіб. Попри це, ми – українці, нас єднають столітня боротьба за волю, тоталітарні режими, і нестерпні повоєнні часи. Наша держава витерпіла все чим тільки можна було її випробувати. Наш народ не схилявся ні перед одним диктаторським режимом. І навіть більше, українці завжди гідно переборювали наслідки непокори. Твої діти, Україно, не ставали на коліна. І будь певна, і сьогодні в цей важкий час твій народ не склонить голови. Але, перш за все, ми, маємо зберігати холодний розум. Ми маємо розуміти, що врешті решт, це все може вилитись у трагедію. І перед тим,як звертатись до радикальних дій, ми маємо виважити всі факти. Всі достовірні факти, адже багато інформації зараз – це просто непроаналізовані випадки. Ми повинні вірити в Україну, і ми повинні не піддаватись на провокації! Ми нездоланні доти-допоки ми єдині! Слава Україні! Героям Слава!

Рижак Наталя
кафедра Журналістики, 1 курс