СЕРЕД ЦЬОГО покоління, яке нині заповнило редакційні колективи теле-й радіоканалів, численних газет, кількість яких останнім часом зросла, й перші випускники відділення жур­налістики - одного з наймолодших підрозділів Чернівецького національ­ного університету ім. Ю.Федьковича. Виникло воно на базі філологічного факультету сім років тому не випад­ково, адже потреба в кадрах зросла, і саме цей факультет на Буковині до тих пір забезпечував редакціям чимало творчих працівників. Прислужилися відкриттю нової спеціальності декан філфаку Борис Бунчук і його колега Володимир Антофійчук. Три роки тому була створена окрема кафедра журналістики, яку нині очолює доктор наук із соціальних комунікацій Любов Василик. Працюють на ній молоді науковці, які намагаються творити журналістику сучасного формату, тож підшукують собі в студенти «кучеря­вих серцем», тобто творчих, здібних юнаків і дівчат. І незважаючи на те, що вишів, де готують журналістів, в Україні тепер чимало (а свого часу було тільки три), конкурс на навчання в ЧНУ не зменшується.

- Хоча цього року заяв на відді­лення журналістики зменшилося удвоє (рівно настільки, наскільки знизилася кількість випускників), проте конкурс доволі значний. Адже Міністерство освіти та науки України зменшило й держзамовлення, - розповів декан факультету, доктор філологічних наук Борис Бунчук. - До того ж, уперше в цьому році ми проводимо творчий конкурс - це своєрідний дебют і для колективу факультету, кафедри, й, звісно, для вступників.

- Ліцензійний обсяг місць на здо­буття ступеня бакалавра за спеці­альністю «журналістика» - 40. З них тільки десять державних. Причому, на сьогоднішній день чотири місця вже практично зайняті - троє пільговиків та одна особа за проектом міжнарод­ного співробітництва проходять поза конкурсом. А заяв - 204, - доповнює завкафедри Любов Василик. - Отож, найкращих визначить творчий кон­курс, який оцінюватимемо за 200-баль-ною шкалою. Відтак до цих додадуться бали із сертифікатів зовнішнього не­залежного оцінювання з української мови та літератури й історії України, середній бал атестата - їх сума визна­чатиме, хто буде зарахований до лав студентів.

«ДЕБЮТ» ВИРІШИЛИ провести у формі прес-конференції досвід­чених журналістів для ймовірних у майбутньому колег. Причому всіх пре­тендентів поділили на три аудиторії: в одній абітурієнти ставили запитання директорові радіо обласної державної телерадіокомпанії, заслуженому жур­налістові України Тетяні Смолдиревій, в другій - молодій, але вже досвідченій тележурналістці Олесі Жук, у тре­тій випало спілкуватися з молоддю авторці цих рядків. Отже, всі підга­лузі журналістики були представлені окремо. Звісно, мова йшла не тільки про власний досвід у цій найцікавішій професії, особливості роботи газетяра, редактора радіо чи телебачення, а й про проблеми свободи слова в держа­ві, засади практичного застосування недавно введеного в дію закону про доступ до публічної інформації, нор­ми журналістської етики й секрети спілкування з героями публікацій чи прямого ефіру.

ЧЕСНО КАЖУЧИ, напередодні в розмові з Любою Василик, її колегами по кафедрі Андрієм Гречанюком і Тара­сом Гринівським, зрозуміли: вони, як і ми, хвилюються. Ми - незважаючи на досвід спілкування, через дещо не­звичну для себе роль. Вони - чи будуть абітурієнти активними, чи вмітимуть формулювати свою думку, вести діалог і які ставитимуть запитання. Але все вийшло добре й цікаво. Приємно, що мої співрозмовники виявляли інтерес до подій, що вже увійшли в історію: зокрема, про те, як журналістський колектив нашої «Буковини» на зорі незалежності України повернув най­давнішій газеті краю її первісну назву, як вперше обирав редактора, як гарту­вався в подіях на майданах, у пікетах, у дискусіях з ретроградами й новітніми псевдогероями.

Ми з колегами, обмінявшись вра­женнями, дійшли висновку: серед претендентів на студентські місця є цікаві, розумні діти, а це дає надію на те, що в майбутньому не буде дефіциту професіоналів у редакціях.

ЗАУВАЖИЛА: В АУДИТОРІЇ серед гарненьких дівочих облич тільки де-не-де виднілися мужні юначі. З'ясувалося, що серед двохсот заяв тільки трохи більше двох десятків від представників сильної статі. Згадалося, як колись при вступі на факультет журналістики у Львові викладачі на попередній співбе сіді не приховували, що дівчат у цю про фесію беруть неохоче: мовляв, не їхня  справа, особливо після того, як вийдуть заміж. Життя внесло свої корективи: у практичній журналістиці нині встановилася не те що тендерна рівність, а й навіть певна нерівність на користь «спідничок». І ця тенденція, судячи з аудиторії вступників, має продовжеі мін й перспективу, хоча наша професія спи! таки ризикованішою.

Коли ми покинули аудиторії, абіту рієнти мали написати творчу роботу; іа наслідками прес-конференції. Допізна їхні здібності перевіряли й оцінювали працівники кафедри. Кажуть, серед робіт як мінімум зо два десятки осо бливо порадували. Хоча були й доволі слабкі твори, а дехто навіть здав... чис тий аркуш...

ЗРЕШТОЮ, час покаже. Той, що не за горами, - які першокурсники сядуть за студентські лави, більш віддалений, як мінімум, через п'ять років - якими вони стали журналістами. Хоча,зрозуміло, аби «набити руку», доведеться «набити гуль», шукаючи тем і «роз копуючи» критичні факти, торжеству вати, знайшовши унікального героя чи сенсаційну новину, пройти крізь не одну прес-конференцію, зрозуміти ціну свободи слова і, можливо, навіть почути від суворого, але справедливого редак­тора, що в цій професії немає поділу на жінок і чоловіків, є тільки різниця між справжнім профі й недоуком чи лінив­цем. Але це все буде потім, про що вони, як і ми колись на початках, поки навіть не здогадуються.

Валентина МАЦЕРУК, заслужений журналіст України.