Головна » 2012 » Травень » 4 » У кожному з нас - війна, у кожній війні - ми ...
23:21
У кожному з нас - війна, у кожній війні - ми ...
  13 квітня 2012 року Сергій Пантюк, дипломант конкурсу "Коронація слова - 2011", презентував свій новий роман "Війна і ми". Книга має 166 сторінок. За браком часу прочитала її за 2 дні - надзвичайно цікава. Вибрала деякі відгуки про книгу і цитати з неї, щоб переконати Вас в тому, що вона все ж таки гідна уваги.

  «Війна і ми» Сергія Пантюка – це роман-сповідь. Це плетиво спогадів, відчаю і перемог. Війна справді живе в кожному з нас. Просто ми в цьому не хочемо собі зізнатися. Вся історія людства зіткана з воєн. І всі вони неодмінно комусь на користь. Тому невидимому, що перебирає мотузки, граючи у свій, тільки йому зрозумілий, ляльковий театр. А людство? Воно втомлюється без воєн. Воно зловісно підганяє все нові й нові хвилі лихоліть, забуваючи, що, коли стріляють, куля може вибрати й тебе, яким би ти хорошим не був.
  "Сергій Пантюк написав роман про любов. Таку омріяну і до болю необхідну там, під кулями, коли можливо зараз і все, а ти ніколи так і не пізнав її – справжньої жінки. Він ішов до свого великого кохання через поневіряння, скалічені тіла, через відрізані вуха і скажену ненависть до тих, хто придумав війну", - т
ак сказав Сергій Грабар про роман Сергія Пантюка "Війна і ми". І це дійсно так. Є дві речі, без яким людям абсолютно сумно жити, - це любов та війна. Війна - не тільки в прямому значенні цього слова, а й у сенсі внутрішнього стану людини, коли десь глибоко всередині ти відчуваєш протиріччя і не можеш дійти до якогось певного висновку. А любов дійсно до болі необхідна там, де війна. Як у прямому сенсі слова війна, так і для того внутрішнього стану. Любов допомагає загоїти війну, але й вона її породжує.

Ось ще декілька цитат,які мені сподобались:

  Зовсім без імен будувати світ неможливо.
  Насправді все має починатися з народження. І тут доречно або патетика на кшталт «і того дня прийшов я на цей світ, і почав його пізнавати», або чистий стьоб : «І квакнув я, мов задерикувате жабеня, бо щойно плавав у літеплі , тиші й сутіні, а тут одразу-холод, світло і галас! Бррр!»

 Бувають моменти, коли суєта набридає до вовчого виття, коли втома від миготіння близнюкуватих днів сягає апогею, і щоб відігнати суїцидальні думки, я просто сідаю за кермо і їду світ за очі. Але це марна справа.

  Так дивно - Ти все ще кохаєш мене, хоч усі книги, які я читав, та приятелі, з якими спілкувався, переконували, що почуття між чоловіком і жінкою схожі на метелика-одноденку. Але Ти таки кохаєш мене, бо досі живеш зі справжнім вітром, стихією, буреломом, який завжди мріяв бути інакшим, але чомусь не вдавалося. Я неуважний, брутальний, важкий і непоступлививй, але іноді я вилущуюся з цих панцирів і мене просто заливає трепетна ніжність.
  Ти кохаєш мене, бо пробачаєш, коли я прострілюю очима за іншими жінками, бо ти розумієш, що в усіх них я шукаю лише єдину - Тебе. Тобі я не боюся звіряти свої таємниці, розповідати про негаразди у справах і душі. Поруч з Тобою я не боюся власних учинків - все одно рано чи пізно Ти розумієш це і сприймаєш чи просто примирюєшся. Але й від Тебе у мене бувають таємниці, інакше я б не був чоловіком.
  Війна - вона така ж вічна, як і ми, і все питання лише в тому -  в якому ракурсі ми її розглядаємо. І навіть якщо ми не помічаємо її, це зовсім не означає, що не беремо в ній участі.
Сергій Пантюк. «Війна і ми»

Категорія: Статті на довільні теми | Переглядів: 425 | Додав: Нікуся | Теги: війна і ми, Сергій Пантюк | Рейтинг: 5.0/5
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]