23:48 Пам’яті телеоператора Тараса Процюка | |
 Вола свідомість. І сльоза – з душі. Ячить серцями лячно мартиролог. Ти з ними теж стояв на тій межі. Що ж курс змінило і перебороло? Стояв ти на межі – сто самотин. І зримо-зримо бачив за межов’ям, Як плакав матері чиєїсь син З висот над Придністров’ям, Придністров’ям. Вже їхніх зір на небі не було. На орбітальній станції – лиш душі. А їх у Вічність стільки намело – Ніхто-ніхто замети ці не зрушить. О, люди, журналісти, що від пер, Із перлами думок щонаймудріших, Я, певне, б зміг, і небо би підпер, Якби не Бог там, Повелитель рішень. Хто на відході – зорі у траву. Летять, трасують вись. Це – нескінченно. Як же для тих, хто ще би довго був, Оскільки термін зав’язі у генах. Їм ще б творити на увесь огром – Репортажі писать з гарячих точок. У вічність рано відплива пором. Не треба метрики од них. Це – точно. Знервоване перо у мить оцю. І аритмія серця – так затято. Побачив із межі: Тарас Процюк Прощавсь зі світом, телеоператор. Василь Джуран, "УВ"
| |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |