22:34 Народження «фортепіана» | |
 Попередниками фортепіано були клавесини і клавікорди. Звук у фортепіано на відміну від його попередника клавесина, здобувався не щипком а ударом, що розширювало динамічні можливості і збагатило виразні та технічні засоби гри. Їхніми недоліками були швидко загасаючий звук, що заважало грі legato, і постійний рівень гучності (що стосується тільки клавесина), що виключало один з важливих виразних засобів музики — динаміку (зміна гучності). Фортепіано (англ., франц. piano; нім. Klavier) — клавішний струнний інструмент із горизонтальним (рояль) або вертикальним (піаніно) розташуванням струн. На звучання фортепіано великий вплив робить його конструкція, з XVIII в. , яка зазнала значні зміни. Фортепіано складається з акустичного апарату (резонансна дека, струнний одяг), клавішного механізму, опорних конструкцій (футор, металева рама, вирбельбанк). Складна система важелів механізму дозволяє передати зусилля від піаніста через клавішу до молоточка, удар якого по струні видобуває звук. Сучасний діапазон фортепіано — 7 ⅓ октав (88 клавіш). Винайшов фортепіано італійський клавесиновий майстер Бартоломео Кристофорі (1655–1732), з 1698 р., який працював над створенням молоточкового механізму для клавесина (офіційна дата — біля 1709 р.). В 1711 р. механізм був докладно описаний Сціпіоном Маффеї у венеціанському журналі «Giornale dei letterati d'Italia». Інструмент був названий «gravicembalo col piano e forte» (клавесин з тихим і голосним звуком), — піанофорте — а згодом закріпилася назва фортепіано. У винаході Б. Крістофорі були закладені основні деталі сучасного механізму фортепіано — молоточок, шпіллер, шультер, фенгер, демпфер. Винахід Крістофорі поклало початок розвитку механіки англійської системи. Інші види механіки були розроблені Маріусом в Франції (1716) і Шретером в Німеччини (1717–1721). У наступні роки поліпшення конструкції фортепіано було пов'язане з еволюцією клавішного механізму, введенням чавунної рами, педалів, збільшенням діапазону, зміною розташування струн. Над клавішним механізмом у різний час працювали К. Г. Шрьотер, І. А. Зільберманн, І. А. Штейн, И. А. Штрейхер, І. К. Цумпе, А. Беккерс, С. Ерар, Ю. Блютнер, Дж. Брінсмід. В 1721 г. німецький музикант і педагог Готтліб Шрьотер (1699–1782) винайшов принципово інший механізм, у якому молоточок, прикріплений на кінці клавіші, підкидався й ударяв по струні (Prellmechanik). У другій чверті XVIII в. виробництвом фортепіано починають займатися німецькі органні майстри, з яких найбільш відомі І. Штейн і Г. Зільберман. Йоганн Андреас Штайн (1728–1792), учень Г. Зільбермана (1683–1734), що реалізував ідею Г. Шрьотера, в 1770 р. удосконалив цей механізм. Тепер піаніст міг з більшою легкістю виконувати віртуозні твори, однак істотним недоліком була слабка репетиція. Механізм Штайна (Prellzungenmechanik) одержав назву «віденського» або «німецького» і був у вживанні практично без змін аж до другої чверті XIX в. З 1750 -х рр. у Лондоні Йоганн Крістоф Цумпе (1735–1800) став робити чотирикутні фортепіано, комплектуючи їх трохи зміненим механізмом Крістофорі. З 1760-х рр. фортепіано широко поширюється у всіх європейських країнах, у тому числі в Росії. Себастьян Эрар винайшов механіку «подвійної репетиції», що дозволяла витягати звук при швидкому повторному натисканні з напівходу клавіші. У механіку англійської системи таке повторення було можливо лише при повнім піднятті клавіші, а значить — при цьому демпфер встигав заглушити струну. В Росії фортепіанна справа була насамперед пов'язана з Петербургом[1]. Тільки в XVIII столітті там працювало понад 50 фортепіанних майстрів. На розвиток фабричного виробництва фортепіано першої половини XIX століття вплинула діяльність першого російського фортепіанного фабриканта, постачальника імператорського Двору англійського майстра Г. Февріє, німецьких майстрів И. -А. Тішнера, К. -І. Віирта, А. -Х. Шредера, І. -Ф. Шредера й, з 1840 р., бельгійця Г. -Г. Лихтенталя[2]. На сьогоднішній день відомі імена більше 700 фортепіанних майстрів, що працювали в Росії до революції 1917 р. Цими дослідженнями[3], а також питаннями атрибуції й експертизи[4] фортепіано займається кандидат філологічних наук, фортепіанний майстер Петербурзької консерваторії М. В. Сергеєв. Ним підготовлений «Ілюстрований каталог музичних фірм Росії 1725–1918». У середині XIX століття в Німеччині відкрилися фабрики Ю. Блютнера, К. Бехштейна, у США — Стейнвей і сини, довгі роки не мали собі рівних. З 1828 року донині в Австрії (Відень) існує фортепіанна фабрика Bosendorfer — найстарша з нині діючих. У XX столітті з'явилися принципово нові інструменти — електронні піаніно й синтезатори, а також особлива форма звукодобування — підготовлене фортепіано. Перший музичний добуток, написаний спеціально для фортепіано, з'явилося в 1732 р. (соната Лодовіко Джустіні). Однак у масовому порядку композитори почали орієнтуватися на фортепіано, а не на клавесин, сорока-п'ятдесятьма роками пізніше, у часи Гайдна й Моцарта. З початку винаходу фортепіано й по сьогоднішній день в усім світі працювали більше 20 000[5] фортепіанних майстрів і фірм, що випускали роялі й піаніно. Кожен інструмент маркується власним серійним номером, по якому можна визначити рік випуску фортепіано. Як правило, номери ставляться на чавунну раму вгорі, у районі її кріплення до вирбельбанку. У фортепіано виробництва НДР номера ставилися на молоточках у крайньому правому регістрі. У фортепіано XIX — початку XX століть номера часто ставилися на внутрішній бічній стінці або на резонансній деці. Додатковим фактором, що дозволяє датувати рік випуску фортепіано, може бути номер механіки. Мацик Леся, 309 група. фото: www.stihi.ru | |
|
| |
| Всього коментарів: 1 | ||
| ||
