Так тихо, як кішка підкрадається ззаду, тепло-тепло обіймає і все - ти попав… тобі більше не вирватися від неї… це твоя самотність, персональна, на все життя. Не пробуй залишити її в компанії друзі, чи втопити в пляшці віскі. Все даремно… кожного ранку вона буде зустрічати тебе своєю кривозубою усмішкою, тягнути до тебе свої худі ручища, дихати перегаром крові, і ти будеш кохатися з неї стільки, скільки їй захочеться, і так день у день.

   Усі дійові особи, що з`являтимуться у твоєму житті, зразу ж зникатимуть, залишаючи у твоєму серці кратер даремних надій, втрачених мрій. І навіть коли тобі буде здаватися, що все - кінець, втік від неї, то, повертаючись додому, самотність чекатиме тебе із чашкою запашного болю розчарування… і ти випиватимеш її до дна, жадібно вилизуючи до останньої краплі… твій мозок забуде, хто ти, що ти, де ти, це все перетвориться у кошмарний сон наяву. Вже не буде потрібно ні грошей, ні вечірок, ні друзів, ні самого життя, просто їх не існує, вони - найбрудніша ілюзія твоєї підсвідомості. Насправді є лише ти і самотність. Вона єдина по-справжньому вірна тобі, ніколи не зраджувала, завжди охороняла тебе від тебе ж самого.

   Просто пригорни її, подякуй за те, що є… поцілуй її брудні вуста… захлинись її смородом… полинь у те, що вона дає тобі… ось воно - твоє життя…

ЗАЙЦЕВА СВІТЛАНА ©