Перші університети з’явилися в середньовічній Європі. Цей тип вищого навчального закладу передбачав об'єднання низки факультетів для підготовки фахівців високої кваліфікації з точних, природничих і гуманітарних наук. Класична його форма існує і досі, крім того, виникли профільні університети – технічні, технологічні, економічні, педагогічні, медичні, аграрні, мистецькі, культурологічні тощо. Паралельно з університетами діють академії, інститути, консерваторії, коледжі, технікуми та училища. Багата палітра в освітньої галузі нашої області та міста. Яскравою барвою на ній – Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, один із чотирьох класичних університетів України. Та чи класика не віджила своє, чи новітні потреби молодого покоління не стикаються з консервативною лінією викладання знань?

   Дмитро, випускник інженерно-технічного факультету, інженер мереж зв’язку, ділиться: «На роботі я зіткнувся з багатьма труднощами, пов’язаними з моєю спеціальністю, адже ніщо не стоїть на місці, відбувається технологічний бум, з’являється багато новинок, про які нам не говорили на лекціях. Тим не менш я не шкодую, що навчався в університеті, оскільки часто переконуюся, що з людиною з вузьким профілем нема про що поговорити, окрім того, що вона знає. Наприклад, мій друг навчається в Італії на такій самій спеціальності, як моя, але отримує лише поверхневі знання без будь-якої конкретики.»

   Університет був і залишається справді «універсальним» закладом. Тільки властивість оцю люди розцінюють по-різному. 

Декан хімічного факультету Лявинець Олександр Семенович коментує це так: «У наших студентів є дуже широкі можливості для працевлаштування, і немає потреби що-небудь змінювати. Наприклад, зараз потрібні фахівці з мінеральних добрив. Тож ми кидаємо всі сили на те, щоб їх підготувати. Завтра вони йдуть на виробництво, а з’явилися нові технології, яких вони не зовсім розуміють, бо не отримали фундаментальних знань. Тому тільки на перший погляд здається, що це добре – коли готують спеціалістів вузького профілю і дають їм якомога більше практичних знань. Бо завтра все змінюється. А ми вчимо всього потрохи, але фундаментально. Випускник бачить внутрішні зв’язки у тій сфері, в якій працює, знає її основи.» Олександр Семенович пригадує, що в радянські часи (80-ті роки) фахівцями проводилися, зокрема на заводі «Кварц», дослідження. На цьому заводі працювали випускники університету і представники Львівського політехнічного університету (нинішня «Львівська політехніка»). Результати дослідження показали, що перші три роки випускники політехнічного університету працювали краще, бо мали добрі навички роботи на виробництві. Наші випускники мали лише загальні знання. Але після трьох років, оскільки в наших студентів кругозір ширший, знання фундаментальні, вони почали працювати краще. «Справді, технологічний інститут готував інженерів. Наш факультет не готував і не готує інженерів, але наші можуть стати інженерами,» – підсумовує пан Лявинець.

   Очільники факультетів наголошують: завдання університету не в тому, щоб дати студентові певну суму знань, а в тому, щоб зорієнтувати його у світі науки, закласти фундамент, щоб молода людина надалі могла самостійно продовжити свій професійний розвиток. Борис Іванович Бунчук, декан філологічного факультету ЧНУ: «У радянський час існували два види вищих інституцій: університет та інститут. В інститутах навчалися на один рік менше, вони мали винятково прикладний характер і вузьку спеціалізацію. Університет залишався класичним навчальним закладом, де людина вчилася мислити. Цінність університету полягала в тому, що викладач перед студентом демонстрував те, що ми називаємо «грою розуму», мовби показував, як можна мислити, на якому рівні може перебувати людина. Ця висока інтелектуальна аура, яка створювалася в стінах університету, забезпечувала вихід звідси духовно й інтелектуально сильних людей, які намагалися поширювати її в тому місці, де перебували самі.». Серед тих, хто колись навчався в Чернівецькому університеті, є люди, які зараз пожинають плоди праці їхніх наставників: «Університет дав мені, можливо, не дуже глибокі, але універсальні знання з багатьох галузей науки, – розповідає Віталій, випускник економічного факультету ЧНУ, викладач. – Саме тут я навчився здобувати знання, відсіювати зайве і вибирати найнеобхідніше.»

 

   Незважаючи на шляхетний задум, який втілювали в життя за допомогою університету його ініціатори, у сучасних студентів чимало скарг і незадоволення, пов’язаних із тим, що університетська освіта не дає можливості удосконалити майстерність у власній справі через практику. Андрій, студент факультету комп’ютерних наук ЧНУ, веб-програміст, нарікає: «Університет дає надзвичайно мало фахових знань, велика частка годин припадає на гуманітарні дисципліни, які не потрібні мені у професії, натомість забирають весь вільний час, який мав би залишатися на розвиток студента. На лабораторних, практичних заняттях хотілося б більше чогось реального, трішки різноманіття і менше повторень.». Ще одна болюча проблема – застаріла наукова та матеріальна база. Студенти прагнуть черпати на парах свіжі знання, новини про розробки та досягнення в своїй галузі, щоб після випуску не довелося сидіти ще півроку без роботи вдома, заповнюючи прогалини і відстежуючи новинки. У західноєвропейських та американських вузах студенти вивчають приблизно втричі менше дисциплін, ніж у нас. Багато предметів, які студент обирає самостійно. Є обов’язкова кількість годин, які маєш прослухати, але ти можеш вибрати собі курс на факультеті, що тебе цікавить. Чимало з тих людей, які відповідають у ЧНУ за навчальний процес, не проти перейти на таку систему. Проте на перешкоді стає низка причин. По-перше, досі існують державні стандарти, які були введені Інститутом змісту і методів навчання при Міністерстві освіти і науки України у 1997 році як тимчасові, але ми за ними навчаємось і досі. По-друге, кожен факультет має свої кафедри, а це люди, яким треба дати роботу, і кожен вважає, що його дисципліна найнеобхідніша. По-третє, рентабельність груп: нормально, якщо набереться 10-15 осіб, але для групи з 2-3 людей витрати будуть завеликими. Таким чином, для проведення подібної реформи потрібно продумати багато аспектів. Тим часом Чернівецький університет зараз добивається статусу дослідницького, щоб мати право самостійно розпоряджатися своїми коштами і розробляти навчальні плани.

 

   Щодо широкої спеціалізації, то здебільшого і викладачі, і студенти, і випускники сприймають цей факт позитивно, насамперед тому, що дуже мало людей після закінчення університету працюють за спеціальністю. За словами Б. І. Бунчука, диплом дається як дозвіл займатися певним видом діяльності, а в кожному виді діяльності є дуже багато різних граней, отож університет забезпечує людині вибір, а не закріпачує її в одному напрямку. Щоправда, спектр діяльності наших випускників аж занадто широкий. Тарас, випускник фізичного факультету, працює інспектором складу магазину одягу. Хлопець стверджує, що за час навчання в університеті розширив власні уявлення у спеціальних та гуманітарних предметах, а в теперішній роботі йому стало в нагоді знання комп’ютера, яке отримав на парах з інформатики. «Але я не пішов працювати за спеціальністю, – додає Тарас, – і вже багато чого забув.». Сергій, випускник факультету історії, політології та міжнародних відносин, став пекарем. «Вийшов із вишу (спеціальність «Міжнародна інформація») з непоганими оцінками та цілком солідним багажем знань, проте це «багатство» виявилося нікому не потрібним. Більше року оббивав пороги різних організацій у пошуках роботи, та марно. Не допомогли мені й у центрі зайнятості – роботи за спеціальністю там взагалі не було, натомість пропонували опанувати фах двірника чи, наприклад, сантехніка. Звісно, витративши на здобуття вищої освіти цілих п’ять років життя та купу грошей, не надто хотілося займатися прибиранням вулиць чи чищенням каналізації. Та побувши у статусі безробітного ще рік, вирішив більше не шукати роботи, на яку вчився, та влаштуватися хоча б на ту, що є. Вивчивши ситуацію на ринку праці, з’ясував, що найбільш прибутковим заняттям з більш-менш гнучким робочим графіком є випікання піци. Так і потрапив до піцерії. На роботу не скаржуся, адже заробляю більше, ніж мої одногрупники, яким таки пощастило знайти роботу.» Олександр, випускник фізичного факультету, оволодіває ремеслом покрівельника. Про студентські роки залишилися приємні спогади: «Університет подарував мені дуже багато друзів, спілкування, розвинув логіку та кмітливість, навчив слухати людей, дав можливість розкрити власні організаторські здібності, багато інформації для мого всебічного розвитку, але надзвичайно мало спеціалізованої практики…».

  Так, в освітній сфері маємо багато проблем і парадоксів. Наші кращі випускники виїжджають за межі України і працюють за фахом в інших державах, оскільки пропозиції там набагато привабливіші. Ті, хто залишається, часто змушені після закінчення ВНЗ починати все з початку і вивчати незнайому справу. Кому все ж щастить із роботою за спеціальністю, тим нерідко доводиться ще кілька років навчатися на робочому місці. Та здебільшого молоді люди переконані, що вітчизняна університетська освіта перебуває на досить високому рівні і справді забезпечує людині можливість стати кимось у житті.