Я поспілкувалась з 3-ма молодими мамами, кожна з них, з тих чи інших причин, стояла перед вибором: народжувати чи ні – і кожна попри всі труднощі наважилась стати мамою! Чи не жалкують? Читайте далі...

Історія перша – «Чи народжувати, якщо ти – одна?»

Їй було нелегко. Завагітніла дівчина у 23 роки, та про одруження мови не було. Дівчина жила з молодшою сестрою, мама була закордоном, з батьком сім’я не жила (ні з своїм, ні з батьком дитини). Але вона наважилась народжувати. Про те, що дівчина поїхала до пологового будинку знала лише її сестра…Зимової ночі, на таксі, одна…Сама народила, сама і виховує сина, йому скоро 6, він здоровий, кмітливий і дуже любить свою матусю. Саме син спонукав дівчину йти далі і досягати більшого. Держава допомогла 1000 гривень після народження дитини і щомісячною допомогою, яка спочатку складала біля 30 гривень, тепер біля 100. Та дівчина ні про що не шкодує, з продавця вона перетворилась на власника двох магазинів, успішну бізнес-леді і найголовніше щасливу молоду маму, нехай і одиначку. Ми говорили в неї вдома, за чашкою чаю…

Вагітність у мене була незапланована, і спочатку я була «в шоці».
Перший день у ... Читати далі

Стаття адресована переважно для студентів ЧНУ, зокрема для журналістів
філфаку. Це мій особистий погляд на те, що варто не прогавити за роки навчання
в університеті, я виділила 5 найважливіших, на мій погляд елементів, якими нас нагороджує навчання у ВИШі.

1.

Я вчилася з дуже талановитими, розумними і добрими людьми, таких в житті зустрінеш рідко - ми до сих пір зустрічаємося, адже тепер - колеги, допомагаємо одне одному, підтримуємо, відпочиваємо разом. Тому друзі - це перше, що дає університет і ця дружба обов’язково знадобиться у практичній діяльності! Я знаю, що коїться в тому чи іншому ЗМІ, за які теми варто братися, до кого варто звернутися за порадою з того чи іншого питання, хто ще веде аналогічну зі мною тему, знаю людей з якими буваємо разом на прес-конференціях наприклад і можу до них звернутись з проханням підказати упущенні мною деталі (прізвища, посади) і т.д. 

2.

 Так само серед викладачів є багато мудрих людей, які будуть вам допомагати ще довго після закінчення університету. Це унікальні люди, якщо ви будете працювати журналістами, їхні знання та коментарі вам обов`язково знадобляться, коли будете готувати відповідну тему, і я вам гарантую, перевірено, вони не відмовлят ... Читати далі

Моє розуміння журналістської етики

Трохи більше трьох років тому одна п’ятнадцятирічна дівчина із упевненістю в очах та головою, набитою неймовірно амбітними планами, вперше переступила поріг університету. У той момент перед нею були відкриті всі двері, не було ні заборон, ні обмежень. Ця дівчина була готова подолати навіть найважчі перешкоди. Принаймні так їй тоді здавалося…
А ще трохи раніше їй довелося прийняти чи не найважливіше рішення у своєму житті: вибрати майбутню професію. ... Читати далі

"Червона Рута 2009 - афера, яку розрулювали кияни" - саме так про цьогорічний ювілейний фестиваль "Червона Рута", говорить наш колега-журналіст Тарас Піц. Пропоную усім, хто хоче дізнатися про закулісні секрети і афери заходу прочитати його матеріал (подаю в оригіналі, як він звучав на радіо, нажаль без повних розшифровок інтерв'ю):

КОР: Ювілейна „Червона Рута”, про значимість і потрібність якої вже було сказано багато пафосу відбулася. За київським сценарієм у столиці Буковини намагалися зробити щось схоже на той вибух, який пролунав на всю Україну у 1989 році. Тоді, на порозі незалежності України фестиваль став своєрідним детонатором, що сколихнув від радянського застою всю країну, змусивши замислитись українців про майбутнє своєї держави і рішуче йти до його покращення. Тоді фестиваль запалив зірки Василя Жданкіна, Братів Гадюкіних, Тризубого Стаса, Віки, та багатьох інших. Марія Бурмака протягом життя часто згадує „Червону Руту” 1989-го, адже тоді її патріотичну налаштованість і відстоювання національних інтересів ледь не вигнали з Університету в Харкові, де на той час вона навчалася.

БУРМАКА: (Ділиться спогадами і очікуваннями від нинішньої „Рути”.

КОР: Тепер же дійство нагадувало радше „Свято для галочки”. З виділеного державою мільйону гривень столичні організатори фестивалю напередодні дійства отрима ... Читати далі

Круглий стіл організаторів фестивалю дозволив спостерегти те, що залишилося поза кадром у святковій атмосфері і що зазвичай усвідомлюється після закінчення святкових заходів та стишення первісної ейфорії. Його основним меседжем стала фраза «Українське для – держави неформат!» На питання присутніх, чи зацікавлена держава у проведенні таких фестивалів, прозвучала відповідь: «Ні! Однозначно не зацікавлена у підтримці національного мистецтва. Ефірний час явно не відданий українській пісні і загалом національний продукт підтримки не знаходить. Основний споживач вихований на іншій брендовій основі, позначеній іменами Поплавського, Данилка… А тим часом якісний продукт міг би успішно конк ... Читати далі

... Читати далі