    Епа тажний чернівецький худо жник Анатолій Федірко представив у столиці Буковини своєрідний пам’ятник кандидату на пост Президента України Віктору Януковичу. Шматок вугілля і гіпсова долоня золотистого кольору – саме в такому образі бачить лідера Партії Регіонів митець. Федірко каже, над цієї роботою працював довгий час, адже постать політика досить складна. Анатолій ФЕДІРКО, художник-перформатор: «Така сильна особистість, яка прожила таке складне життя. Людина неоднозначна. Я думаю Віктор Федорович людина непроста». Нагадаємо, у попередніх роботах Анатолій Федірко втілював образи Юлії Тимошенко, Арсенія Яценюка та Юрія Андруховича. Матеріал Н.Григоришеної (ЧОДТРК, 2.12.09) Фото Тараса Піца |
|
Я поспілкувалась з 3-ма молодими мамами, кожна з них, з тих чи інших причин, стояла перед вибором: народжувати чи ні – і кожна попри всі труднощі наважилась стати мамою! Чи не жалкують? Читайте далі... Історія перша – «Чи народжувати, якщо ти – одна?»
Вагітність у мене була незапланована, і спочатку я була «в шоці». |
Їй було нелегко. Завагітніла дівчина у 23 роки, та про одруження мови не було. Дівчина жила з молодшою сестрою, мама була закордоном, з батьком сім’я не жила (ні з своїм, ні з батьком дитини). Але вона наважилась народжувати. Про те, що дівчина поїхала до пологового будинку знала лише її сестра…Зимової ночі, на таксі, одна…Сама народила, сама і виховує сина, йому скоро 6, він здоровий, кмітливий і дуже любить свою матусю. Саме син спонукав дівчину йти далі і досягати більшого. Держава допомогла 1000 гривень після народження дитини і щомісячною допомогою, яка спочатку складала біля 30 гривень, тепер біля 100. Та дівчина ні про що не шкодує, з продавця вона перетворилась на власника двох магазинів, успішну бізнес-леді і найголовніше щасливу молоду маму, нехай і одиначку. Ми говорили в неї вдома, за чашкою чаю…|
16 жовтня в ЧНУ відбулася презентація книги «Екстракт 150» із серії «Бібліотека газети «День» за участю головного редактора Лариси Івшиної.
 Газета "День" – єдине в Україні періодичне видання, що заснувало власну бібліотеку на основі журналістських матеріалів. Починаючи з 2002 р., світ побачили книги «Україна Incognita», «Дві Русі», «Війни і мир», «Апокрифи Клари Ґудзик», «День і вічність Джеймса Мейса», «Почему ОН нас уничтожал?», «Джеймс Мейс: ваші мертві вибрали мене», «Мої університети». Рішенням Міністерства освіти України від 2008 р. вони рекомендовані як допоміжні матеріали для вивчення історії в старших класах та на перших курсах вузів. Видання «Україна Incognita» розкриває історії життя яскравих особистостей, чиї імена уславили Україну. У книзі «Дві Русі» простежено, якими історичними шляхами розвивалися Київська Русь і Русь Московська, а книга «Війни і мир» являє собою сучасний погляд істориків, філософів, письменників на непрості історичні взаємини українського і польського народів. В «Апокрифи Клари Ґудзик» увійшли кращі зразки народної мудрості. Книга Лариси Івшиної «Мої університети» стала своєрідною візиткою кількох університетів України. Видання «День і вічність Джеймса Мейса» та «Джеймс Мейс: ваші мертві вибрали мене» споріднені тематикою голодомору, а продовженням теми стала книга С.Кульчицького «Почему ОН нас уничтожал?» – наукова публіцистика, підсумок 20-річної д ... Читати далі |
   Останнім часом в Інтернеті можна знайти все, що тобі необхідно: від музики та фільмів і до результатів серйозних наукових досліджень у сфері нано-технологій. Тепер у цьому безмежному просторі інформації з'явились і цифрові наркотики чи i-dosers, як їх ще називають. Це аудіо файли, які впливають на мозок за допомогою інфразвуків. Поява цих "наркотиків" у Інтернеті викликала не аби яку радість серед молоді. Тепер можна "вживати" та лишатись безкарними. А ще, чомусь всі впевнені, що вони не викликають залежності. Реклама цих "нешкідливих" наркотиків заполонила весь Інтернет. Чи не після кожного "кліку" випливає вікно де тобі пропонують послухати треки з привабливою назвою "Кокаїн", "Героїн" чи "Маріхуанна". Скачати диво звуки можна, відправивши смс-запит – звісно не безкоштовно. Але більшість екстремалів не пошкодує тих 20-25 гривень, аби хоч подивитись, що то воно є. Як пояснюють фахівці, це аудіо файли, які під час прослухування імітують сексуальні відчуття, дії популярних наркотиків, різних станів і настроїв. Наголошується, що імітація досягається за рахунок бінаурального ефекту - складного акустичного явища, що впливає на роботу мозку. Вчені давно довели, що людина використо ... Читати далі |
 Стаття адресована переважно для студентів ЧНУ, зокрема для журналістів філфаку. Це мій особистий погляд на те, що варто не прогавити за роки навчання в університеті, я виділила 5 найважливіших, на мій погляд елементів, якими нас нагороджує навчання у ВИШі. 1. Я вчилася з дуже талановитими, розумними і добрими людьми, таких в житті зустрінеш рідко - ми до сих пір зустрічаємося, адже тепер - колеги, допомагаємо одне одному, підтримуємо, відпочиваємо разом. Тому друзі - це перше, що дає університет і ця дружба обов’язково знадобиться у практичній діяльності! Я знаю, що коїться в тому чи іншому ЗМІ, за які теми варто братися, до кого варто звернутися за порадою з того чи іншого питання, хто ще веде аналогічну зі мною тему, знаю людей з якими буваємо разом на прес-конференціях наприклад і можу до них звернутись з проханням підказати упущенні мною деталі (прізвища, посади) і т.д. 2. Так само серед викладачів є багато мудрих людей, які будуть вам допомагати ще довго після закінчення університету. Це унікальні люди, якщо ви будете працювати журналістами, їхні знання та коментарі вам обов`язково знадобляться, коли будете готувати відповідну тему, і я вам гарантую, перевірено, вони не відмовлят ... Читати далі |
|
Моє розуміння журналістської етики Трохи більше трьох років тому одна п’ятнадцятирічна дівчина із упевненістю в очах та головою, набитою неймовірно амбітними планами, вперше переступила поріг університету. У той момент перед нею були відкриті всі двері, не було ні заборон, ні обмежень. Ця дівчина була готова подолати навіть найважчі перешкоди. Принаймні так їй тоді здавалося… |
|
|
"Червона Рута 2009 - афера, яку розрулювали кияни" - саме так про цьогорічний ювілейний фестиваль "Червона Рута", говорить наш колега-журналіст Тарас Піц. Пропоную усім, хто хоче дізнатися про закулісні секрети і афери заходу прочитати його матеріал (подаю в оригіналі, як він звучав на радіо, нажаль без повних розшифровок інтерв'ю):
 19 вересня у Червоній залі ЧНУ відбулося засідання круглого столу "Українська музика через 20 років: від Рути до Рути". Його учасниками стали президент Першого Національного Василь Ілащук, лауреат "Червоної рути"-1991 Андрій Чернюк, керманич "5 каналу" Іван Адамчук, керівник видавництва УкрМюзік Ігор Мельник, автор пісень і бард Олександр Смик, директор Українського музичного видавництва Богдан Гловацький, виконавчий директор фестивалю Мирослав Мельник, художній керівник фестивалю Анатолій Калініченко, незалежний музикознавець Юрко Зелений, речник фестивалю Назар Дронь. Слухацьку аудиторію, яка потім долучилася до обговорюваних проблем, склали студенти ЧНУ спеціальності "Журналістика".Круглий стіл організаторів фестивалю дозволив спостерегти те, що залишилося поза кадром у святковій атмосфері і що зазвичай усвідомлюється після закінчення святкових заходів та стишення первісної ейфорії. Його основним меседжем стала фраза «Українське для – держави неформат!» На питання присутніх, чи зацікавлена держава у проведенні таких фестивалів, прозвучала відповідь: «Ні! Однозначно не зацікавлена у підтримці національного мистецтва. Ефірний час явно не відданий українській пісні і загалом національний продукт підтримки не знаходить. Основний споживач вихований на іншій брендовій основі, позначеній іменами Поплавського, Данилка… А тим часом якісний продукт міг би успішно конк ... Читати далі
Категорія: Статті викладачів, лаборантів і т.д. |
Переглядів: 1064 |
Дата: 28.09.2009
| Коментарі (0)
|
 Бути чи не бути? Здавалося б, звичне запитання… Шаблон… Завчена фраза… Проте саме такі думки виникають в практичній діяльності журналіста...Розшифровую: мається на увазі – писати те, що цікаво тобі чи те, що вигадав редактор? Пам’ятати про власний стиль і навички, які здобула в університеті чи, як нерозумне молоде теля, слідувати порадам та настановам старших колег-журналістів? І останнє: а може взагалі забути про покликання і стати машиною з виробництва подієвих інформаційних заміток?.. А де розвиток? Пригадую, перший курс рідного університету. Можливо, прозвучить надто банально, та було як у казці. 13 вересня 2004 року… газета «Університетський вісник»… і моя перша публікація під керівництвом наших викладачів. То був результат двотижневого навчання на спеціальності «Журналістика». Ніхто особливо не перекручував моє розуміння «життєвих істин», які відобразила у матеріалі, відчувалася повага до мого почерку… В результаті, хотілося якнайкраще вчитися, аби виправдати довіру. Маючи півтора року робочого стажу у журналістиці, можу з упевненістю сказати, що дуже важливими при навчанні є практичні навички. Слід писати, критично оцінювати себе і прагнути досягти кращого. Як на мене, головне для журналіста - бути послідовн ... Читати далі |
|
... Читати далі |