Головна » Файли » Відгуки на автореферати » журналістика [ Додати матеріал ]

ВІДГУК на дисертацію Супрун Л. В. Комунікаційна система «Літературно-Наукового Вістника» («Вістника»)
22.06.2013, 19:57

ВІДГУК

офіційного опонента, доктора наук із соціальних комунікацій,

завідувача кафедри журналістики

Чернівецького національного університету

імені Юрія Федьковича

Василик Любові Євгенівни

на дисертацію Супрун Людмили Вікторівни

 «Комунікаційна система «Літературно-Наукового Вістника» («Вістника»): мовноментальні детермінанти», подану на здобуття наукового ступеня доктора наук із соціальних комунікацій

зі спеціальності 27.00.04 – теорія та історія журналістики

 

 Дисертація Супрун Л.В. присвячена актуальній проблемі соціальних комунікацій – з’ясуванню категоризації та концептуалізації дійсності у практиці медіа, зокрема ролі ментальних платформ, ментально-когнітивної парадигми, особливо – мовної ментальності, у моделюванні горизонтів пізнання і відображення світу публіцистами. Кореспондування мовної ментальності простежується у практиці «ЛНВ». Незважаючи на значну зацікавленість науковців – і теоретиків комунікації, і дослідників ЛНВістниківського дискурсу – окреслений аспект донині не був предметом окремої праці. Викликає схвалення репрезентоване в дисертації дослідження мовної ментальності, яка, на думку дисертантки, як екстралінгвальна концептуалізація й категоризація дійсності і репрезентація цінностей та моделей поведінки у соціумі є «органічним чинником системи мас-медіа».

Робота є першим у вітчизняному журналістикознавстві дослідженням комунікаційної системи «ЛНВ» («Вістника») в аспекті його мовноментальних детермінант. Авторка послідовно дотримується принципу системного комплексного вивчення явища у взаємодії його складових частин, що надає дисертаційному дослідженню чіткої структурованості, логічної продуманості та завершеності. Розвідку характеризують систематична послідовність та композиційна чіткість викладу. Комунікаційний дискурс «ЛНВ» розглянуто як синтез його світоглядного змісту і мовноментальних особливостей, які детермінують основні вістниківські комунікаційні домінанти. Підкреслимо важли-вість кодифікування для проведення дослідження робочого терміну «дискурс», адже сучасним дослідженням властива багатозначність потрактування цього поняття, тож його конкретизація у роботі, без сумніву, була необхідною.  

Як результат пошуків дослідниці в дисертації обґрунтовано суть комунікаційної системи «адресант – дискурс – адресат» у мовноментальному дискурсі «ЛНВ». Доцільність підходу аргументується потребою осмислити традиції студіювання комунікаційної системи, методики її аналізу, зокрема мовних детермінант комунікаторів. На цьому підґрунті дослідниця з’ясовує контент мовноментальних домінант провідних публіцистів видання, виявляє інформаційні механізми трансляції реципієнтам світоглядних пріоритетів І.Франка, М.Грушевського та Д.Донцова, досліджує врахування ними мовної ментальності аудиторії, що дозволяє їй виразніше окреслити вістниківський дискурс як вираз національної ментальності. Цілком вмотивованим видається акцент дисертантки на екстралінгвальному чиннику такої комунікації. Основний акцент зроблено на методології дискурс-аналізу, що дало змогу «інтегрувати текст ЛНВістника з екстралінвальними чинниками, що опосеред-ковують взаємодію учасників комунікації».

Основу методологічного підходу склав концептуальний аналіз, за допомогою якого проведено розгляд домінантних для кожного з публіцистів концептів як складових їхньої мовної ментальності. Відзначимо і доцільність про-веденого контент-аналізу, за допомогою якого здійснено квантитативну обробку ЛНВістниківських текстів для подальшої інтерпретації отриманих результатів в аспекті заявленої наукової мети.  

Особливо підкреслимо цінність першого теоретичного розділу дисертації, у якому осмислено традиційні наукові підходи до інтерпретації комунікаційної системи, які склалися в теорії соціальних комунікацій, та розроблено авторську методику дослідження комунікаційної системи з погляду її мовноментальних характеристик. Запропонований підхід дозволить дослідникам з’ясувати окремі теоретичні засади соціальної комунікації та поглибити аспекти масовокомунікаційних досліджень. Водночас відзначимо міждисциплінарний характер дисертаційної роботи, адже окремі її положення розширюють наукові горизонти лінгвістики, психології, етнології тощо.

У першому розділі, опираючись на положення про те, що «комунікаційна система формує інформаційні механізми і процеси безперервного переходу індивідуальних духовних продуктів у колективні, суспільні» та враховуючи, що навіть монологічні публіцистичні дискурси містять при-хований діалог, дисертантка підкреслює важливість «горизонтів» комунікаторів, їхнього максимального зближення для успішної повноцінної комунікації, наголошує на важливості дискурсу як об’єднувальної ланки під час налагодження контакту між суб’єктами комунікаційного процесу. Дослідниця значну увагу приділяє розумінню «образу автора» як конституенту дискурсу, а також – авторському стилю, складовою якого вважає сукупність універсальних концептів, які утворюють його мовноментальний образ. Звідси на захист виноситься положення про розуміння авторського образу як складної антропоцентричної категорії, «конститутивні особливості якої детермінуються мовною ментальністю».

Прийняте у роботі розуміння дискурсу інтерпретується теж у розрізі мовленнєво-мисленнєвої діяльності (лінгвістичний та лінгво-когнітивний аспекти) з акцентом на мову як різновид соціальної практики та підкреслено інтерактивний спосіб мовленнєвої взаємодії. Дослідниця обґрунтовуєш положення: дискурс – комунікаційна одиниця, утворена сукупністю тексту з екстралінгвальнми чинниками його кодифікації, що слугує для вираження певної ментальності. Щодо проблеми адресата, без якої не обійтися в дослідженнях такого роду, то дисертантка підкреслює важливість інтрадискурсивного читача, якого конструює авторська свідомість, для досягнення якісної комунікації. Захищається теза про те, що реципієнт – це вибудована автором антропоцентрична модель, що актуалізує мовноментальний фонд аудиторії масовокомунікаційного дискурсу.  

Важливою для соціальної комунікації є, на думку дисертантки, концепція мовної ментальності, адже мова детермінує світобачення соціуму, при чому – на рівні підсвідомих уявлень і стереотипів. Тож у дисертації виправдано пропонується визначення мовної ментальності як екстралінвальної концептуалізації й категоризації дійсності, репрезентації цінностей та моделей поведінки у соціумі і обстоюється необхідність для кваліфікованого медійника враховувати ментальні особливості реципієнтів задля комунікації на такому високому рівні, що враховує порозуміння у плані мовної ментальності та дозволяє журналісту формувати чи й навіть трансформувати ментальність комунікатів.

Всі ці теоретичні узагальнення дозволяють дисертантці у першому розділі своєї роботи якісно обґрунтувати методологію дослідження задля її реалізації при вивченні мовноментального дискурсу «ЛНВ». Своєрідним переходом до другого розділу є окреслення перспектив вивчення самого видання в теорії соціальних комунікацій.    

У другому розділі Супрун Л.В. з’ясовує мовноментальні пріоритети публіцистів «ЛНВ» – трьох редакторів: І.Франка, М.Грушевського та Д.Донцова. Аналіз ведеться при допомозі інтерпретації кількісних показників, отриманих шляхом проведено контент-аналізу. Дослідниця встановлює, що пріоритетним у Франковій мовній ментальності є концепт «нація», у мові М.Грушевського – концепт «Україна», Д. Донцова – концепт «держава». Водночас проаналізовано групи субконцептів та їхні концептуальні мікрополя, як і мовні знаки, активізовані валентнісними властивостями базових одиниць – концептзмінних.   

У третьому розділі дослідниця простежує, як саме вістниківські публіцисти у своїх комунікаційних настановах враховують специфіку мовної ментальності українських реципієнтів. Зокрема до них дисертантка віднесла архетипні шари української мовної ментальності, медіацію як характерологічну ознаку національної ментальності та емоційність української нації, котрі визначають комунікаційну інтенцію різних періодів «ЛНВ».

Четвертий розділ присвячений дослідженню концепції трансформування публіцистами мовноментальних рис аудиторії. Доводиться, що І.Франко намагався здійснити європеїзацію української мовної ментальності, М.Грушевський працював у напрямку її інтелектуалізації, а Д.Донцов на тлі недостатньої репрезентації волі в національному характері прагнув здійснити волюнтаризацію української мовної ментальності.    

Матеріал проаналізований на відповідному науковому рівні, систематизація та узагальнення одержаних даних відображають належну дослідницьку кваліфікацію.

У висновковій частині дисертації узагальнено результати дослідження. Дослідниця довела: «Успіх соціальної комунікації значною мірою залежить від переконливості мовноментального позиціонування образу автора й ефективності врахування журналістом особливостей мовної ментальності реципієнтів інформації, а також майстерності відтворення взаємодії комуніканта з комунікатом у масовокомунікаційному дискурсі». Висновок, зроблений дисертанткою, випливає з усього проведеного нею дослідження. Він об’єктивний, чіткий, належним чином аргументований.

Обґрунтована в дисертації цілісна концепція має не лише історико-журналістикознавчу наукову цінність, але й теоретичне значення, зумовлене принципом розробки методології аналізу комунікаційної системи з позиції мовноментальних детермінант. Проведене у такому ракурсі дослідження мовноментальних характеристик комунікаційної системи дозволить поглибити наукові уявлення про теоретичні засади соціальної комунікації загалом, розширити проблематику масовокомунікаційних досліджень.  

У списку опублікованих праць названо монографію «Мовноментальні особливості комунікаційної системи «Літературно-Наукового Вістника», навчальні посібники та 25 спеціальних публікацій. Основні положення ди-сертації оприлюднено в доповідях на багатьох міжнародних та всеукраїнських конференціях та симпозіумах.

       Належно оцінюючи дисертацію, водночас, висловимо кілька зауважень:

 1. У вступі можна було б чіткіше підкреслити положення, які ви-носяться на захист. Це вигідно підкреслило б наукову цінність дослідження.

2. Заявлене на С. 11 твердження «Удосконалено когнітивно-дискурсивну методику дослідження комунікації…» варто було б подати як один з пунктів наукової новизни дослідження.

3. Можливо, не варто однозначно стверджувати, аналізуючи концепт «нація» у публіцистиці І.Франка вістниківського періоду (1898-1906), що «так виразно питання про націю в історії української суспільно-політичної думки не ставив ще ніхто» (С. 87), адже ще у 1895 році (за три роки до виходу «ЛНВ») Юліан Бачинський опублікував книгу «Україна уярмлена» («Ukraina Irredenta»), в якій обґрунтував потребу створення української соборної держави під девізом: «Вільна, велика, політично самостійна Україна, одна, не-роздільна від Сяну по Кавказ!». І.Франко знав цю працю і відгукнувся на неї своїм текстом під такою ж назвою («Ukraina Irredenta») в журналі в «Житє і слово» (1895, т.4, с.470 – 483). Через три роки почав виходити «ЛНВ». Можливо, концепт «нація» у його подальшій публіцистиці розвивався під  впливом цього діалогу.  

4. На С. 142 йдеться про те, що українські журналісти «завжди використовували чужомовні мас-медіа з метою популяризації української проблематики» та називаються як приклад І.Франко та М.Грушевський. На нашу думку, тут доречно було б згадати не лише статті, а й медіа-проекти українських журналістів іншими мовами. Наприклад, на межі XIX-XX ст. український журналіст Роман Сембратович не лише підняв українське питання в польській та німецькій пресі як кореспондент газети «Frankfurter Zeitung», а й став редактором журналу «Ruthenische Revue» (1903-05) у Відні. Тож ці дані вигідно підкреслили б, посилили б аспект дослідження.

5. На С. 299 щодо І.Франка вжито поняття «вісниківський прокуратор». Хотілося б зрозуміти, що малося на увазі.

Наші зауваження та побажання ніяким чином не впливають на загальне позитивне враження від дослідження. Вважаємо, що представлена до захисту дисертаційна праця своєю науковою новизною, оригінальністю основних положень, які викладені у монографії та 25 наукових публікаціях, фаховим аналізом матеріалу цілком відповідає вимогам ДАК України до такого типу робіт, а її авторка заслуговує на присудження наукового ступеня доктора наук із соціальних комунікацій зі спеціальності 27.00.04 – теорія та історія журналістики.

Категорія: журналістика | Додав: sonata
Переглядів: 1350 | Завантажень: 0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]