«Їдееее маршрутка…» - горланить Скрябін в голові, а асоціації відтворюють аромат ранкової маршрутки…і гіркий сум огортає серце. Невже наступний день знову почнеться з атомного вибуху??? Лише десь в далеких мріях вимальовується образ ідеально провітреної маршрутки, із доброзичливими обличчями і відкритими вікнами, та спека одразу нагадує, що нічого такого не буде. Це напевно спланована акція проти мирного свіжолюбивого населення?! На чолі якої стоять навіжені бабусі, що неначе закінчили школу боїв без правил. 

  Те, що вирвалося на волю, ніколи не повернеться назад… воно житиме і витатиме між пасажирами до кінця маршруту. Завдяки запаху поту обличчям може заволодіти агонія, та ніхто і не подумає змилостивитися… терпи, терпи – терпець тебе гартує, та не знав Франко всього жаху ранкових маршруток. Їхній аромат в спеку можна порівняти лише з тухлими яйцями. Можливо, пройде час і наступить зміна менталітету, та сьогодні можна лише насолоджуватися тим, що зустрічає дорогою на навчання, або роботу.